6

  Тор думав недовго. Він чудово розумів: якщо не наважитися на зміни, єдине, що чекатиме на нього попереду – хронічний алкоголізм. Своє життя поза межами роботи у поліції він взагалі не уявляв. Тоді це буде просто безпросвітне та нудне існування, позбавлене всякого сенсу. І нехай наразі це буде всього лише відділ комунікацій, Яровський має рацію: невідомо, як справа поверне через роки. Шанс на те, що колись він знову почне займатися справжньою чоловічою роботою, сповненою небезпеки та ризиком є. Хоч поки що дуже далекий та примарний.

  Перше з чого він почав, це  вилив залишки алкогольних напоїв в унітаз, виніс на смітник усі пусті пляшки та свої зношені, засмальцьовані лахи. Чоловік не бачив жодного сенсу у тому, щоб намагатися їй відіпрати. Адже навіть маючи більш-менш пристойний вигляд, однією своєю присутністю вони нагадуватимуть йому про той період, коли він опустився нижче плінтусу… Після цього В’ячеслав влаштував генеральне прибирання квартири, яке затягнулося до самого вечора. А потім довго-довго приймав душ, намагаючись змити із себе той стан безнадії і повної моральної розхлябаності, за який він себе зневажав.

  О дев’ятій вечора він, замість того щоб відпочивати, нарешті повернувся до тренувань, усамітнившись в своєму домашньому міні-залі. Добрих дві години пролетіли зовсім непомітно, і вже об одинадцятій він вийшов оновленим та  сповненим життєвої енергії. Щоправда спітнілим настільки, що футболку довелося закинути до пральної машини і знову прийняти душ. Нарешті він відчував себе людиною. Відчував себе чоловіком, а не безсильною ганчіркою.

  А вже зранку наступного дня Торенко зателефонував Руслану:

  _ Яровський, я приймаю твою пропозицію. _ Привітавшись, одразу перейшов до справи він. _ І дуже тобі дякую, друже, що допоміг мені отримати місце!

  _ Дуже радий це чути! _ Повеселів Яровський. _ Нічого киснути, час працювати!

  _ Я сьогодні ж виїжджаю до Запоріжжя. Зупинюся у готелі, за добу знайду житло в оренду. І можу виходити на роботу.

  _ За житло не переймайся. Принаймні перший рік. Мій двоюрідний брат наразі мешкає за кордоном. Повернеться щонайменше через рік. Квартира пуста. Ключі у мене. Він не буде проти, якщо там якийсь час поживе мій близький друг. Так у нас традиційно прийнято: мої друзі – його друзі, його друзі – мої.

  _ Дякую, старий! Тоді їду на вокзал, беру квиток і виїжджаю найближчим автобусом.

  Найнеобхідніші речі колишнього оперуповноваженого В’ячеслава Торенка, умістилася в одну середню валізу і один величезний рюкзак, який він закинув собі на плечі. Це був увесь його нехитрий скарб, з яким він прямував у нове життя.

***

  Руслан Яровський зустрів свого товариша на автовокзалі у Запоріжжі. Чоловіки обійнялися і постукали одне одного по плечу.

  _ Ти як завжди у формі, Тор! _ Похвалив друга слідчий. _ Бугай!

  _ Це я ще мав перерву у тренуваннях. З цим клятим запоєм. Не бачив ти мене до того. Тепер знову повертатимуся до колишнього вигляду.

  _ Красень! _ Промовив Руслан, загружаючи валізу та рюкзак до свого чорного позашляховика. _ Сподіваюся, ти не обділиш нас сьогодні своєю присутністю? Перш ніж поїхати на квартиру, запрошую тебе завітати до нас у гості! Там моя Настя вже стіл накрила. Чекає на нас!

  _ Залюбки! Давно не сидів у теплій компанії.

  Дружина Яровського і справді накрила чудовий стіл: на ньому були і запечена картопля з овочами та м’ясом, і риба, і різноманітні салати та нарізки.

  _ І коли ти тільки все встигаєш?! Красуня і господарочка! _ Зробив комплімент господині дому Тор.

 _ Ага, і розумаха ще та! _ Додав Руслан і поцілував кохану у щічку.

  А потім полоскотав по носику маленьку дев’ятимісячну Діну,  яку мама тримала на руках.

  _ Уже заснула. _ Посміхнулася Анастасія. _ Зараз вкладу її до ліжечка і повернуся до вас.

  За смачною їжею (чи то пізнім обідом, чи то дуже ранньою вечерею) та розмовами час пролетів непомітно.

  _ То що Настю, після декрету ти все таки не плануєш повертатися до вчителювання? _ Уточнив гість.

  _ Ні. Поповню ваші ряди правоохоронців. А поки що навчаюся заочно на юрфаці.

  _ Розумні жінки нам потрібні. _ Енергійно жуючи салат із руколою, підморгнув їй Руслан.

  _ Оце ти його вимуштрувала! _ Із захватом промовив Тор.

  _ Підлабузник! _ Посміхнулася вона у бік чоловіка. А потім одразу звернулася до В’ячеслава. _ А ти все холостякуєш, Торенко? Невже ще не народилася та жінка, яка нарешті тебе приборкає?

  _ Відверто кажучи, важко таку уявити. _ Уникнув конкретної відповіді чоловік.

  _ То він просто ще по-справжньому не закохувався. _ Пояснив дружині Яровський.

  Його погляд був сповнений любові, тепла, вдячності і чогось по-справжньому родинного. Того особливого, що буває тільки у сімейних, а не лише закоханих парах.

  _ То може якраз на новій роботі зустрінеш собі гарну партію. _ Загадково посміхнулася Настя, немов щось передчуваючи.

  _ Жіноча інтуїція вона така. _ Нахилився у бік Тора друг.