2

  Суворий сивочолий чоловік із незначною надмірною вагою дивився на мене, не зводячи погляду:

  _ Чому саме Ви вирішили працювати в органах?

  _ Не те щоб в органах. А у відділі комунікації. _ Немов виправдовуючись, відповіла я.

  _ У відділі комунікації головного управління поліції. _ Кахикнувши, зазначив він.

  Цікаво, чому вважається що покашлювання автоматично додає ваги та солідності будь-якому слову?

  Він знову подивився в моє резюме, яке скромно вміщалося на пів сторінки А4.

  _ Факультет журналістики Ви закінчили лише у цьому році. Бакалаврат. Чому не йдете навчатися далі, Аліно Павлівно? Чому не спробуєте свої сили десь у пресі чи на телебаченні? Все ж це ближче до Вашої спеціальності.

 _ Не зовсім. Я закінчила факультет журналістики, але моя освітня спеціальність «Зв’язки із громадськістю». Це якраз більше про комунікацію певних державних органів, установ з тією ж пресою, телебаченням і просто пересічними громадянами, якщо ті роблять відповідні запити. Тобто вакансія у відділі комунікації – саме те, що мені потрібно. Це абсолютно мій напрямок.

  _ А може варто ще повчитися рік-другий на магістратурі. Покращити знання, навички і тоді вже до нас? _ Тримався своєї лінії  слуга закону.

  _ Пане генерале…

  _ Моє звання – полковник. _ Посміхнувся чоловік, втім швидко прибрав посмішку зі свого обличчя.

  _ Перепрошую. Пане полковнику, Ви все правильно сказали. Мені потрібні саме практичні навички! А здобути їх я зможу тільки під час реальної роботи. Навчання – це добре. Але це лише теорія. Яка інколи розходиться із практикою. Зрештою, навчання в магістратурі я можу продовжити і заочно.

  _ Не можу не погодитися. _ Витримавши паузу відповів полковник. _ І дуже добре, що Ви це розумієте, Аліно Павлівно. Якщо людина приходить до нас працювати і при цьому діє виключно по підручнику, надовго вона у нас не затримується… Така специфіка.

  Він знову витримав невелику паузу. Попросивши дозволу запалити, дістав із кишені пачку улюблених цигарок. І, випустивши першу цівку сизого густого диму, промовив:

  _ Добре. Мені подобається Ваша наполегливість, Аліно Павлівно. Навчання далі Ви все ж продовжуйте. Заочно. І Ваш вік – скоріше перевага аніж недолік. Із молодої людини краще виліпити гарного спеціаліста, аніж коли приходить особа із уже сформованим досвідом.

  «Звісно, зі мною легше. Бо я не буду ставити зайвих питань. Бо я триматимуся цього місця і робитиму усе, що мені скажуть. Навіть каву для своїх більш старших колег. Бо я не матиму ніякого права голосу.» _ Подумки перевела на свій лад я. _ «І так буде всюди, куди б я не прийшла…. Бо я – просто вчорашня студентка. Тому я погоджуюся на ці правила гри, пане полковнику».

  _ Спочатку я візьму Вас на випробувальний термін. Два місяці. Побудете стажеркою, витримаєте – отримаєте місце у відділі комунікації. Через рік сумлінної праці зможете розраховувати на підвищення.

  _ Я витримаю. _ Тепер уже сама не зводячи погляду із чоловіка, твердо відповіла я.

  Його усмішка була трохи цинічною та скептичною. І саме вона стала для мене викликом не спасувати за будь-яку ціну!

  Додому я поверталася, перебуваючи у неабиякому стані піднесення! Я знайшла роботу за спеціальністю із першої ж співбесіди! І це без жодних зв’язків та знайомств. Ну як знайшла, у тому, що впораюся зі стажуванням, я не мала жодних сумнівів. Не у всіх моїх однокласників справи йшли настільки добре. Ким тільки вони не працювали після бакалаврату: ріелторами, продавцями у мережі фаст-фуду, менеджерами. Одиниці із них влаштувалися у інтернет-видання, все ж таки хоч якось виправдавши закінчення журфаку. Дехто просто скоренько і вдало вискочив заміж, ну що ж, теж варіант!

  Проте не даремно кажуть, що твої успіхи не мають жодного значення, якщо ти не можеш розділити їх із близькими. Найбільше за все на світі мені хотілося почути похвалу від батька. Хотілося, щоб він пишався мною. І з гордістю розповідав своїм друзям, як його донька сама влаштувалася працювати у поліцію.

  _ У поліцію?! _ Хмурячи брови, перепитав тато. _ Аліно, я вважаю що тобі там робити нічого!

 _ Ну татку, я ж не буду розшукувати чи затримувати злочинців. Не буде навіть на якісь виклики виїжджати, чи як це правильно називається. Не буду патрулювати місто тощо. Я буду працювати у відділі комунікації. Мається на увазі вести офіційні сторінки поліції у соцмережах та сайт, викладати там інформацію, статистику, зведення, усе, що надаватимуть мені колеги. Тобто оприлюднювати публічну інформацію для населення. А ще тримати зворотній зв’язок із медіа…

 _ Аліно, ти не розумієш, куди пхаєш свого носа! _ Роздратовано обірвав мою розповідь батько. _ Робота в органах – це робота в органах. Незалежно від підрозділу та обов’язків і жінкам там не місце!

  _ Тобто? Що значить не місце? По-твоєму, у поліції жінки не можуть займати посаду бухгалтера чи диспетчера, який приймає виклики? Це і є суто жіночі професії. Ба більше, серед слідчих теж дуже часто зустрічаються жінки. А я всього лише працюватиму у відділі комунікації. Наді мною будуть колеги вище. Я не розміщу ніякої нісенітниці. Усе офіційно, усе від інших посадових осіб. Моя задача лише правильно подати: стисло, але при цьому не надто сухо. Щоб це можна було читати і не засинати від нудьги.