Розділ 6. Вікно

У мене було зовсім небагато часу, щоб відступити, поки мій батько, недурна, гадаю, людина, не складе два і два. Чи був це незвичайний чай? Був. Чи стало принцу погано відразу після того, як він випив його? Стало. Хто є причиною такого самопочуття принца?

Те, що мене відпустили з урочистої зали, можна списати на хвилинну неуважність. І я цією неуважністю планувала скористатися на максимум, от тільки й гадки не мала, де моя кімната і вихід із цього дурдому.

Ірелла вибігла слідом за мною:

— Ви неймовірні, леді Айя, і де тільки такого фокусу навчилися? Сам принц забажав на вас одружитися! — Із закоханими очима щебетала дівчина. Мабуть, вона інакше дивилася на катастрофу, що склалася.

— Не важливо, — ухильно відповіла я, і махнула в бік коридору, — веди в мою кімнату.

Ірелла швидким кроком перетинала коридор, продовжуючи дивуватися моєму «таланту». Хто-хто, а вона ніколи не бачила, щоб настоювали таку кількість сенни, до того ж у суміші з різними травами, оліями та медом. Розумом не збагнути! А як закохано дивився на мене принц. Тепер точно ми «заживемо в задоволення», «в шовках і золоті», і, за версією Ірелли, її годуватимуть виноградом інші слуги. З якої причини до неї буде така підвищена увага я питати не наважилася — хай мріє.

— Мені так пощастило з пані, — далі наспівувала схвальні промови Ірелла.

Я майже розімліла від її похвали. І справді, яка ж я молодець. Здогадалася зробити солодкуватий чай, який надовго зачинить принца у своїй кімнаті. На той час, коли йому полегшає, мене вже не буде в цьому замку.

Нарешті, дівчина штовхнула важкі двері та вклонилася, пропускаючи мене вперед. Ми прийшли в мою кімнату — справжню кімнату. Навколо все було встелено килимами із золотими нитками, над ліжком страшним монстром височів балдахін, під яким можна було задихнутися вночі, безліч убрань, що стирчали із шафи. Одним словом розкіш і благодать.

— Ірелло, як думаєш, які прикраси підійшли б завтра для сніданку? — Запитала я, повільно обводячи кімнату очима. Скриньки з прикрасами ніде не було.

— Вам треба запитати в батеньки, — протягнула дівчина, — таких простих слуг, як я, не допускають до сімейної скарбниці.

Отже, усі коштовності зберігаються там — погано. Сукні коштують дорого, але їх із собою далеко не понесеш, до того ж мало хто захоче їх купувати.

— Передати панові ваше прохання? — Порушуючи тяжку тишу, запитала Ірелла.

— Передай, — кивнула я, — що наречена принца має мати належний вигляд.

Ірелла тямуще підморгнула й показала великий палець догори, мовляв, так тримати, пані, з грязі в князі. Я тільки нервово хмикнула. Моє ліве око поступово починало смикатися.

Вклонившись, дівчина вийшла з кімнати, а я взялася обшукувати свої покої. Золоті наперстки, голки, приладдя для письма — хоч щось мало бути тут цінного? Я не була впевнена, коли мені принесуть прикрасу від «батеньки», чи зможу я взагалі її взяти із собою.

Я пройшлася кімнатою. На столику з різного виду фарбами, припускаю, аналогом косметики, я виявила два пензлі із золотими ручками. Озирнувшись, наче за мною міг хтось стежити, я схопила предмети розкоші і сховала в невелику кишеню спідниці.

Біля столу для написання листів була чорнильниця з гравіюванням маєтку й печатка. Насупилася. Пензлі з ручками могли бути й не в особливо привілейованої сім’ї, але от печатка й чорнильниця… З таким мене могли взяти за крадіжку, коли захочу продати їх. Ризикнути чи?…

У коридорі почувся звук кроків, я інстинктивно пригнулася і подивилася в бік дверей.

— Лорде Вудерхайн, леді Айя відпочиває, вам не слід заходити без запрошення, — почула я тремтячий голос Ірелли в коридорі.

Дідько, я не розраховувала на такий швидкий візит батька.

— Пішла геть, Ірелло, твоя пані отруїла принца. Він не може вже годину покинути вбиральню!

Ззаду мене вабило велике вікно, яке виходило в сад. Я кинулася до нього. Високо… Поверх третій чи четвертий. Якщо Міс Удача зовсім не на моєму боці, то й убитися можна. З іншого боку, батько готовий прискорити цю долю.

Стиснувши зуби і притримуючи пензлі в кишені, я відчинила вікно і видерлася на підвіконня. Що я там хотіла зробити? Поспати? Пригод, думалося мені, вистачить на сьогодні? Що ж, лорд Вудерхайн безумовно іншої думки.

Вечерній вид за вікном був приголомшливий — мальовничі гори, густі ліси, річка вдалині протікає. Мої очі опустилися донизу — широкий парапет на вигляд мав би витримати зайві 50 кілограмів ваги. Усе ще невпевнена у своєму задумі, але вигодувана адреналіном, я вилізла на вулицю, прикрила вікно, наскільки це було можливо, і пригнулася.

Дуже вчасно, оскільки батько увірвався в мою кімнату секундою пізніше.

— Де вона, Ірелло?! — Прогримів він.

— Я н-не розумію, — замекотіла служниця, — я привела її сюди, пане.

— І де ж сховалася моя дочка?!

Я не бачила того, що відбувається і лише молилась на своє почуття балансу й можливість утриматися на парапеті беззвучно. У кімнаті щось літало, бахкало, гуркотіло з такою силою, підживленою гнівом, що мені стало страшно за мою служницю. Адже вона не знала, що стала співучасницею… проти волі. Проковтнула грудку сумніву. У кімнаті все миттєво стихло, але інтуїція підказувала, що розслаблятися рано. Я повільно повернула голову в бік підвіконня, як раптом моє вікно відчинилося.