Розділ 5. Здатний здивувати

Я взяла тацю із чайничком і чашками до рук, коли до мене приспіла Ірелла. Її очі все ще були червоними й опухлими, але зараз хоча б сухими — до цього дівчина безупинно плакала. І головне, варто було мені тільки підійти до неї і запитати, чому вона абсолютно не вірить у мене, як бідолаха впадала в ще більшу істерику.

Ірелла ойкнула, вихопила тацю в мене з рук, бо «леді не годиться», і повела назад до урочистої зали.

На нас там уже чекали.

Шикарна вечеря була накрита в найкращих традиціях найдорожчих ресторанів. Тут була й дичина, і червона риба, і всілякі делікатеси — я навіть розгледіла жаб’ячі лапки. І що вони забули в цьому середньовічному світі?! Напої були ще цікавішими — вина червоні та білі, різні коктейлі з поєднанням фруктів і, ймовірно, овочів. Гарніри постійно приносили слуги, додаючи цікаву інформацію чи то про незвичний вид картоплі (принц від цього крутив носом), чи то про новий сорт рису, який росте тільки на території Лотоса. Гадаю, це було приводом для особливої гордості мого батька.

Принц сидів на чолі столу, гидко пережовуючи подану йому курячу ніжку. Ні картопля, ні рис, ні навіть гарно обсмажені овочі йому не були цікаві. Жир блищав на його щоках, а дівчата поруч хихикали, коли чоловік щипав їх за різні місця.

Праворуч від чоловіка сиділа білявка з накрученим волоссям у стилі голлівудська хвиля — гадаю, у цьому світі зачіска носила якусь дуже аристократичну назву. Хвиля Венери, хвиля морської піни, хвиля… Загалом, виглядала блондинка помпезно.

Ліворуч від принца сиділа руда дівчина з таким глибоким вирізом на сукні, що дивитися їй у вічі було справжнім випробуванням не тільки для оточуючих чоловіків, а і для багатьох жінок. Служниці раз у раз дивилися вельми красномовно на цю руду, але вголос сказати, зрозуміло, нічого не наважувалися. Навіть відводили погляд, варто було мені або батькові подивитися на них осудливо. Не зацікавленим у декольте рудої залишався тільки батько й білявка, що сиділа по сусідству. Вона якраз дивилася на руду з ненавистю.

— Приєднуйся до сестер, Айя, — спокійно кивнув лорд Вудерхайн, мій батько, у бік тих самих дівчат, що хихикали.

І це мої сестри?! О боже, не дивно, що принц зійшов тільки до того, щоби покликати мене в наложниці. Та якщо так поводиться дівчина зі стороннім чоловіком, то… всередині мене увімкнулася бабця з крамниці. Я прокашлялася.

— Я принесла чай для принца, батьку, — я вклонилася.

Від слова «батько» лорда коцюрбило страшенно, але він не смів відкрито показати своє невдоволення, боячись накликати гнів принца. Що ж, хоч якась користь від цієї суміші смертних гріхів.

— Неси його мені, моя наложниця, — відригуючи, буркнув принц.

— За умовами нашого парі я ще не ваша наложниця, — відрізала й кивнула Іреллі, дозволяючи подати принцу чай. — Скуштуйте, Ваша Величносте, упевнена, що зможу здивувати вас.

У цю мить двері знову відчинилися, і в зал увійшов той самий хамовитий незнайомець із гарним русявим волоссям. Я насупилася, а він безсоромно підморгнув мені. Чоловік пройшов до столу й зайняв вільне місце. На мій подив, йому ніхто не зробив зауваження, навіть принц. Утім, останній був сильно відвернений на мій чай.

— Ти знаєш, — осушивши чашку до дна, сказав він, — я справді не куштував цей чай, ти змогла здивувати мене.

Батько помітно видихнув і осів на своєму кріслі, мої «сестри» радісно зашепотілися, запобігливо дивлячись на принца. Мовляв, бабка встала, місце пропало — а де наші вершки? Я ще стримувала гидливий вираз обличчя. Відправте мене назад у камеру до моєї піддослідної мишки. Це нестерпно!

— Як і обіцяв, — наливаючи собі другу чашку, сказав принц, — ти звільнена від повинності стати моєю наложницею.

«Повинності». Клоунада.

— Дякую, Ваша Величносте, — я вклонилася, і хотіла було попрямувати до виходу, коли чоловік продовжив:

— Натомість ви станете моєю дружиною.

Поперхнулися, здавалося, усі — мій батько від жадібності, мої сестри від заздрощів, незнайомець — від здивування, я — від огиди. Воістину диво-чай, здатний вразити навіть тих, хто його не п’є.

— Ваша Величносте, — почала було я, гарячково придумуючи відмовку, як раптом принц схопився за живіт.

Подіяло навіть швидше, ніж я розраховувала.

— Щось мені недобре, — буркнув він, відкидаючи моїх сестер від себе.

Притримуючи долоньками місце нижче спини, присоромлений принц вибіг із кімнати в пошуках вбиральні. Я прокашлялася, приховуючи сміх. Думаю, заручини можна вважати розірваними.

— Лорде Аларі, — покинуті дівчата перезирнулися і звернулися до незнайомця. — А ви собі не шукаєте наложниць?

Мабуть, мої сестри не дуже сподівалися здобути прихильність принца після такої гучної заяви на мою адресу, і переключилися на меншу рибку. Лорд хмикнув і подивився на мене величезними котячими очима, спираючись на руку — майже так само, як він робив на кухні.

— Ні, дівчата, я зацікавлений тільки в тих, хто здатний мене здивувати.

Дуже сподіваюся, що він говорив не про мене. Фиркнув на його пестливий і відверто роздягаючий погляд, я вклонилася батькові й вийшла з кімнати. Досить із мене пригод на сьогодні. Спати. А завтра — будувати план втечі.