Розділ 4. Чудо

— Що ж ви хочете мені подарувати? — Запитав зацікавлений принц, підійшовши до мене ближче.

Мене накрило ароматом перегару й нудотного одеколону, але я стрималася, щоб не закрити ніс рукою. Вважаю, що за це заслужила, як мінімум, премію. Або медаль. Медаль, премію і довічне забезпечення в найкращому будинку Франції.

Розмріялася.

— Чай, Ваша Величносте, — усе ще в поклоні відповіла я, — хочу потішити вас смаком, якого ви ще не відчували у своєму житті.

— Що ти задумала, — тихо прошипів батько.

— Що ви задумали, — ще тихіше із жахом прошепотіла Ірелла.

— Смак, який Я, — він виділив своє «я» інтонацією, — ще не куштував?! Звучить інтригуюче.

— Але в мене для вас парі, — нарешті вирівнявшись, вимовила я, — якщо я справді зможу знайти такий смак чаю, який ви ще не встигли скуштувати, то ви дозволите мені йти своєю дорогою. Я не стану вашою наложницею, а ви не станете карати за це мене й мою сім’ю.

«Мою сім’ю» покарати якраз можна, але тільки коли я буду за сотні кілометрів від неї.

— Парі для принца? — З огидою фиркнув чоловік. — У чому мій інтерес? Я хочу тебе на своєму ложі, ти зобов’язана погодитися, інакше я тебе страчу.

— Так тому й бути, — крізь зуби кивнула я, — але тоді я не дам вам скуштувати той самий чай. А якщо ви вб’єте мене за це, то жоден травник у цьому світі не відкриє вам мою таємницю. Я віднесу її із собою в могилу.

Блефувала, як могла. У мене справді був рецепт чаю, який Його Високість абсолютно точно не куштував. Не дарма я пробувала комбінацію різних хімікатів разом з іншими інгредієнтами, нерідко — травами. Зараз був мій шанс сяяти й користуватися своїми можливостями.

Батько обурено скреготів зубами. Ірелла, здається, молилася. Принц задумався, почухав свій і без того малиновий ніс, і потім кивнув:

— Нехай буде так, — сказав він з усмішкою, — якщо твій чай здатний здивувати мене, то я не претендуватиму на тебе в ролі наложниці. Але якщо ти обдурила мене, леді Айя, то я заберу тебе, твій титул і твоя сім’я залишиться без будь-яких почестей на сотню поколінь.

Звучало цілком загрозливо. У цьому я змогла переконатися, коли Ірелла почала плакати, а мій батько зблід від жаху чи інфаркту. Сподівалася на друге, але так небувало мені щастить рідко.

— Часу до заходу сонця, — кинув принц і вийшов із зали. Я вклонилася, слідом за рештою присутніх у кімнаті.

— Ти смерті моєї хочеш? — Із погрозою і жахом пробурмотів батько. — Немає такої їжі й такого напою, який не куштував би Перший Син Короля, принц Грімкелл, що ти робиш, паршива, — стогнав він.

— Не бійтеся, батьку, — принципово не називатиму його паном, хам, — ваш титул цей принц не забере.

Може забере інший. Я посміхнулася своїм думкам, узяла Іреллу за руку і вивела з кімнати.

— Мені потрібна кухня і всі доступні трави в будинку, — кивнула їй, а дівчина, не ставлячи більше жодного запитання, повела мене в потрібному напрямку.

Увесь шлях вона тихенько схлипувала, а варто було мені спробувати з нею поговорити, починала ридати в голос не гірше за найкращого актора драматичного театру. І чого так переживати? Не її титулу й життя позбавлять. Я знизала плечима й гордо увійшла в кухню, вдихаючи приємний аромат випічки.

Кухня мала звичайний вигляд — столи й тумби, велика кількість шухляд, підземні льохи, що замінюють холодильник, і величезна піч із багаттям під нею.

Кухарі із шанобливим поклоном вийшли з кухні, залишивши тільки одну кухарку, яка дістала всі трави, що були в наявності. Після цього вона теж покинула приміщення, немов божевілля було заразним. А в їхніх запалених умах я була точно божевільною.

— Що ж, — я усміхнулася і потерла руки, — за справу!

Ірелла мовчки подавала мені ті трави, які я в неї просила. Для початку основний інгредієнт — сенна. У великій кількості. Залила літрову миску водою, додала трави всю пачку — мені потрібно, щоб діяло напевно! Нехай настоюється.

Далі для смаку й додаткового ефекту змішала розторопшу, хвощ і ялівець. Поки що виходить гидота несусвітня, але варто додати ложечку меду… Якого тут і не було.

— Чорт забери! — Голосно вилаялася я, розуміючи, що без меду смак буде занадто різким.

Ірелла, як на зло, вибігла, щоб укотре промити очі і спробувати не плакати якийсь час. Сподіваюся, вона зможе знайти мед, коли повернеться.

— Проблеми на кухні? — Солодкувато їдким голосом запитав у мене чоловік, який зайшов у приміщення.

Я обернулася. Він був на голову чи дві вищий за мене, що доводилося дивитися на нього знизу вгору. Довге волосся чоловіка злегка завивалося, тому основну копицю він затягнув у вузол на маківці. Решта хвиль спадали на плечі, а одне з пасом біля самого чубчика чоловік заплів у ріденьку косу. Карі очі дивилися на мене із цікавістю і пустощами, а губи розпливлися в хитрій усмішці.

— Подивитися прийшли? — Буркнула я у відповідь, перебуваючи не в найкращому настрої.

— Яка грубіянка, — чоловік став навпроти мене біля тумби, сперся рукою, а другою підпер неголене підборіддя, — і що принц знайшов у тобі?