Розділ 2. Пані та принц

Ключова відмінність учених теоретиків від практиків у тому, що теоретики діють поетапно. Спочатку ми досліджуємо, як отримати А, потім переходимо до Б. Практики ж зобов’язані продумати, що буде слідом за А, за Б ще до того, як почнуть свої експерименти.

Так от я теоретик і не продумувала, що буду робити, якщо випадково опинюся в іншій реальності хоча б тому, що не планувала сюди потрапляти насамперед.

Світловолоса служниця сиділа на моєму ліжку, тримаючи в руках глечик із водою. Її величезні блакитні очі видавали страх і паніку. 

Я вимучено усміхнулася. Мені потрібен план, причому швидко. Я злегка прокашлялася, намагаючись підібрати слова, коли служниця випередила мене:

— Мабуть, ваш батенька занадто сильно вас ударив.

Я здивовано змахнула віями. У моєму світі батьків у мене не було, я росла сиротою. Тут, о радість, батьки були, та тільки з таким «батеньком» і ворогів не потрібно. Голова досі розколювалася страшенно.

— Що сталося? — Хрипким голосом запитала я, інстинктивно хапаючись за голову.

Служниця важко зітхнула, подивилася на мене і стиснула губи. Їй було чи то шкода мене, чи то соромно. Висновки з такою мігренню робити вкрай складно.

— Принц Грімкелл прийшов на звану вечерю, — не зводячи очей почала дівчина, — ви так раділи цьому, пані.

«Пані» і «принц» давали певне розуміння — я зі знатного роду. Подумки поставила галочку у своєму віртуальному списку. Доведеться вчити всілякі реверанси та етикет та потайки, щоб ніхто не запідозрив, що я цього й  у спомині не знаю.

— Та тільки, — дівчина злякано обернулася і перейшла на ледь вловимий шепіт, — він не заміж вас кликати прийшов, а в наложниці.

Я спокійно кивнула. Покликав — не означає, що я погодилася. Служниця мій спокій розцінила по-своєму.

— Добре, що ви себе в руках тримаєте зараз, — похвально кивнула вона, — бо під час вечері ви розплакалися, кинулися до вашого батеньки в ноги й благали не відправляти до принца, казали, що це ганьба на все життя. Та тільки пан не слухав вас. Тоді ви крикнули: «Будь проклятий цей Лотос! Краще б я ніколи не народжувалася!». — Очі дівчини округлилися до небувалих розмірів. — Тоді пан і огрів вас так, що ви знепритомніли. Мені було велено віднести вас сюди, леді Айя.

Я насупилася. Не зводила своїх очей з прислуги намагаючись осягнути сказане. Чергова зрада. Це було підступно з боку всесвіту. Як то кажуть, не вкотре, а знову. От чому одне розчарування настає за іншим?...

Мені так шкода стало цю дівчину через її батька. Як так можна було вчинити із власною донькою? Моє розчарування змінилося на обірення та гнів. Я не дозволю чинити так із нами. Одному чоловікові я дозволила скористатися своєю наївністю, але продавати свою доньку, а потім піднімати на неї руку… Ні, такому я не дам статися ні за що на світі.

До того ж слова, кинуті місцевою леді Айєю, дуже сильно були схожі на моє прокляття в Нью-Йорку.

Можливо, чого я, ймовірно, не врахувала у своїх дослідженнях, подорож між вимірами відбувається за обопільним бажанням якимось чином пов’язаних дівчат.

Бажання прописати кілька формул і скласти звіт за своїми спостереженнями мучило страшенно й папір якраз поруч зі мною. Ні, спочатку розберемося із цим невідомим принцом.

— Були ще накази від… батеньки? — Я запнулася, бо імені «батеньки» я все ще не знала.

— Щойно ви прокинетеся, — кивнула дівчина, — дати вам письмове приладдя, щоб ви написали вибачення принцу і згоду на його пропозицію.

— Що буде, якщо я відмовлюся? — Подивилася на служницю, а дівчина злякано прикрила рот рукою.

— Схаменіться, леді Айя, — пролепетала вона, схлипуючи, — та батенька вб’є вас після цього!

Не вб’є, якщо я була обіцяна принцу.

— Принеси мені мій одяг, — кивнула служниці, — ми йдемо до мого батька. І нагадай, будь ласка, як тебе звати?

— Ірелла, — здивовано протягнула дівчина і встала з мого ліжка, — якась дивна ви сьогодні, леді Айя.

Я лише невиразно повела плечима. Знала б Ірелла, звідки я приїхала, так і зовсім зомліла б.

Дівчина вийшла з кімнати, і я хижо посміхнулася. Не знаю, які порядки в цьому дивному світі, але так просто знущатися з себе я не дозволю. Усьому є своя ціна — і я хотіла почути, яку ціну мій «батенька» був готовий віддати за мою свободу.

Сукню Ірелла підібрала мені повітряно-небесну. Корсет переходив у спідницю світло-блакитною тканиною, що обволікала, а починаючи зі стегна розходилася вільними хвилями багатьох шарів сатину. Рукава з такого ж матеріалу розходилися від ліктя, розкриваючи моє передпліччя. У такій сукні навіть найстрашніша дівчина перетвориться на вишукану квітку.

Ірелла принесла невелике дзеркало, щоб я подивилася на себе перед тим, як виходити з дивного вигляду кімнати. Задоволено кивнувши, я веліла служниці вести мене до батька.

— Ви впевнені, леді Айя? — Востаннє пошепки запитала Ірелла.

Я впевнено кивнула, і ми рушили коридорами замку. Будівля була виконана в середньовічному стилі — усюди камінь, смолоскипи, широкі сходи з невисокими сходинками. Що вище ми піднімалися, то більше я доходила висновку, що мене тримали в темниці. Або в мого «батенька» дуже специфічні смаки щодо спальні своєї доньки.