Розділ 1. Аромат

Почуття азарту заповнило душу від досягненого успіху. При поєднанні трьох компонентів я змогла домогтися майже неможливого — миша зникла з лабораторного столу.

Айя Вудерхайн, дослідниця інших вимірів, яка відкрила теорію про телепортацію предметів — так мене часто називали в газетах, нарівні з мисливицею на привидів, власною тінню і узагалі псевдовченою. Їхнє обурення ґрунтувалося просто — мої припущення реалізовувалися лише на папері.

Й ось я тримаю в руках — точніше, уже не тримаю — мишу, яка змогла кудись переміститися. Пункт Б не мав значення, адже сталося головне: телепортація!

— Нарешті! — радісно вигукнула я, детально фіксуючи інформацію в блокноті. Завтра напишу звіт, і почну публікації.

А поки що — святкувати! Наспіх одягнулася і полетіла додому. Я стрибала, бігла, пурхала — немає такого слова, яке б описало моє щастя. Сонячні промені грали на фасадах будівель, створюючи чарівну атмосферу. Вдихнувши аромат свіжої кави та квітів із вуличних крамниць, я відчула новий приплив щастя. Невже Нью-Йорк завжди був таким романтичним містом?

Карім буде в захваті. Він завжди підтримував мене, хоча й не дуже розумів перебіг моїх думок. Ми зустрічалися вже кілька років, але одружуватися не поспішали — куди бігти, коли попереду все життя?

Я вставила ключ у замок і якомога швидше повернула його. Двері важко відчинилися, гидко скриплячи — треба буде змастити старі петлі. Карім весь час забував це зробити. Мене це не дратувало — принаймні, зараз — для мене це стало мелодією перемоги. Ключ провернувся всього один раз, значить Карім уже вдома.

— Ти не повіриш, що сталося! Карім, я змогла!

Незвична тиша вдома викликала подив. Зазвичай Карім відразу ж відповідав мені, зустрічав, питав, які новини.

— Карім?

Я скинула кросівки, кинула рюкзак на підлогу і пройшла в бік нашої спальні. За метр від дверей моя усмішка померкла: я почула жіночий сміх.

— Коли ти її кинеш уже? — Від почутого моє серце впало. Силкуючись прийняти рішення, я стояла перед входом до кімнати. Моя рука безпорадно зависла біля ручки дверей.

— Коли вона доведе свій експеримент до пуття, — їдким отруйним голосом сказала моя найдорожча людина. — Ти знаєш, які виплати на неї чекають? Ліззі, такими не розкидаються.

Ліззі. Та сама чудова дівчина, яка дивилась на мене майже закоханими очима, яка й на каву мене кликала й поводилася, наче близька подруга? Я не могла повірити почутому. Ліззі працювала зі мною асистенткою — вона часто допомагала з усією документацією, не раз прикривала перед начальством, коли… утім, уже не важливо. Хороша асистентка. У моїй голові клацнуло. Почуття розчарування заполонила рішучість. Я не дурне дівчисько, яким можна маніпулювати, тим паче заради грошей. Я натиснула на дверну ручку.

— Не варто обтяжувати себе очікуванням, Карім, — я виплюнула болючі слова, споглядаючи цілком очікувану сцену.

Ліззі у відвертій білизні лежить на моєму ліжку, вторгнувшись у мою святиню, у найпотаємніше, що було в моєму домі. Скривилася з огидою. Спалю цю білизну, дарма, що улюблену.

Очі Каріма округлилися, щойно він побачив мене. Він миттєво скинув ковдру з ніг, кинувся до мене.

— Айя, ти не так зрозуміла, — він спіткнувся, поки біг до мене, — це все не так, як виглядає.

— Правда? — Я посміхнулася, подивилася на нього і схрестила руки. — Ой, ну тоді сядьмо разом, обговоримо це, бажано з моєю асистенткою.

Ліззі з погано зіграним соромом дивилась на підлогу, підтягуючи свій одяг до себе. Аж огидно стало, краще б поквапилась і зникла з очей моїх. Я схрестила руки ще щільніше, не відходячи від дверей.

Очі Каріма осяялися надією, від чого я пирхнула з левовою часткою розчарування і відрази. Чоловік стояв переді мною, вагаючись зробити крок ближче. Тримайся на відстані, бо закричу. Боже, як мені сил вистачило не влаштовувати істерику, не розплакатись прямо тут — перед дівчиною із «соромним» виглядом та чоловіком, який так само солов’єм співав мені нещодавно.

— Геть із мого ліжка, — сказала тихіше й додала, — поки я не викликала поліцію.

Квартира моя, а ці двоє — чужі й, виявляється, зовсім незнайомі мені люди. Було боляче, але куди неприємніше випробування було далі. Вони обидва не намагалися виправдатися. Тільки-но я пригрозила поліцією, як обидва, підібгавши хвости, схопили свій одяг і почали судомно одягатися. Я дивилася на це, як на погану комедію. Десь ось-ось має вистрілити «туалетний гумор» і старий закадровий сміх у дусі дев’яностих.

— Завтра… — почала було Ліззі, підійшовши до мене ближче.

— Тобі потрібно буде шукати іншу роботу, — я кивнула, відвернувшись, — мені такі помічники не потрібні.

Щільно стиснувши губи, дівчина кивнула і вийшла з кімнати. Двері за ними зачинилися з тим жахливим скрипом. Тепер змастити петлі зможу тільки я.

Перебувати в стінах, що пропахли солодкими парфумами, було вище моїх сил. Я скривилася від спогадів, щиро бажаючи вимити тут усе з хлоркою, спиртом, а ще краще обдати вогнем і святою водою для вірності. Я не вірила, що це допоможе змити відчуття бруду на шкірі, але міркування про це допомагали не звихнутися остаточно. В очах захипало, і я почухала ніс, щоб змахнути сльози, які так не хотіла лити. Я вище цього! Він не вартий ні секунди того, щоб я була емоційно залучена. Тоді чому… чому так боляче в грудях?