Розділ 3.

Я в іншому світі. Або це справді так, або я збожеволіла на тлі нещодавнього сп’яніння.

Я довгий час сиділа навпочіпки перед кулоном, роздумуючи, що мені робити, але так і не дійшла жодного висновку. Єдиний, хто знає про моє перебування тут — двійник Ніара зі своїм проблемним хлопцем, і в гущавині лісу вона мені ні допомогти, ні нашкодити не може.

Мені потрібні відповіді. Підхопивши чарівний аксесуар кінчиками пальців, я попленталася назад у сарай із розбитим вікном. Пролазити через ту саму дірку не збиралася — я відсунула засув і увійшла вглиб сараю.

Пахнуло сіном і цвіллю. Було тихо, чутно тільки, як вітер шарудить десь зовні. Я чекала. Ненавиджу чекати, але в мене не було вибору.

Мені потрібна ця зустріч. Зайці, що розмовляють, містичні кулони — не та розвага, яку я очікувала на сьогоднішній вечір. Два дні тому я була на найкрутішій вечірці століття, а тепер у сараї, в іншому світі, з викрадачами, які явно не розуміли, що робили.

У голові ще шуміло, але це скоріше плюс. Уміння справлятися з наслідками вечірок — одна з небагатьох моїх переваг. Раніше я думала, що це просто спосіб відволіктися, втекти від реальності.

Через годину з гаком з’явилася моя «копія» в обіймах із Гейбом.

— Потраплянка! — закричала вона, побачивши навстіж відчинені двері.

Вона забігла в кімнату, швидким поглядом окидаючи приміщення, побачила мене й заспокоїлася. Я сиділа на столі, впевнено впираючись долонями в стільницю.

— Ходила погуляти, — відповіла їй, нахилившись ближче, — з’ясовувала, у який-такий світ ти мене втягнула, Ніаро, і тепер дозволь я тобі поясню на зрозумілій тобі мові.

Я зістрибнула зі столу й повільно ходою хижачки пройшла ближче до моїх викрадачів. У мене з’явилась шалена ідея. Скляні пляшки біля входу. Не розриваючи зорового контакту з Ніарою, я наближалася, продовжуючи наспівувати свою заспокійливу «колискову».

— Бачиш, Ніаро, — я прикрила очі, підійшовши зовсім близько, — ти загнала себе в глухий кут і дієш відчайдушно. Ти, — я показала на неї пальчиком, — можеш втратити багато чого.

Ще крок. Один маленький крок. Гейб напружився, помітивши моє наближення, і потягнув кохану до себе. Я ледь помітно підібгала губи — доведеться діставати ривком.

— Мені ж, — навмисно штовхнула стіл ногою, відволікаючи парочку, — втрачати нічого.

В одну мить я висмикнула пляшку з-під ніг злочинців, розбила її об найближчий стіл, створюючи «трояндочку», і піднесла до свого горла:

— То нагадай, дитинко, якого біса мені потрібно грати за твоїми правилами?

Такого не очікувала ні недалекоглядна Ніара, ні простак Гейб. Вони розгублено дивилися на мене, боячись поворухнутися. Я хмикнула.

— Що ти хочеш? — не зводячи очей із пляшки запитала Ніара.

— Мені потрібні гарантії. — Я сперлася на стіл і грайливо закусила губу, — І інформація про те, із чим доведеться мати справу, включно з усіма цими вашими зайцями і брязкальцями. Але для початку витягніть мене із цього сараю, дайте нормальні умови, і я буду лялечкою.

Ляльки ж різними бувають? Не дарма стільки фільмів жахів відзняли. Хмикнула своїм думкам.

Обличчя Ніари з переляканого вмить стало сірим. Я бачу, що влучила в точку. Партію програно, дівчина буде беззаперечно виконувати мої вимоги, поки на кону її репутація.

— Добре, — нарешті вимовила Ніара.

— Ніаро! — обурився Гейб, але дівчина зупинила його помахом руки.

А вона не така нетяма, як я про неї думала.

— Але якщо ти посмієш нас обдурити…

— Я ж не дурна, — перебила я. — Я знаю, що в мене немає виходу. Але і вам невигідно ламати мене. Працюйте зі мною, і все буде як треба.

Ніара оглянула мене з ніг до голови, піднесла палець до губ і кивнула своїм думкам. Швидким кроком вона перетнула приміщення, але зупинилася, боязко кинувши погляд на лежачу «трояндочку». Прибирати її я не збиралася, натомість швидким рухом приховала амулет. Розповім про нього пізніше, зараз, здається, не наразі.

— Проблеми? — кинула я, але Ніара лише фиркнула у відповідь.

З-під купи якогось мотлоху вона вивудила книгу в темно-зеленій шкіряній палітурці з яскравим смарагдом у самому центрі. Книга була обплетена золотими нитками і візерунками на куточках. Якщо це справжнє золото, то коштувати має чимало.

Я спокусливо облизнулася, але не рушила. Усьому свій час.

Ніара тим часом перегортала сторінки в пошуках необхідного заклинання. Губами вона вторила тому, що читала про себе, ведучи пальчиками по рядках тексту. Латинь? Ні, якась абсолютно невідома мені мова.

— Ось, — знайшла дівчина, поклала книжку на стіл і розгорнула її переді мною, — це заклинання об’єднання душ. Якщо помреш ти, помру і я.

— Ніаро, що ти робиш? — перелякався Гейб, підійшовши ближче до коханої.

Він довго дивився їй в очі, безмовно спілкуючись, але явно не знаходячи відповіді. Він не схвалював її дій. Занадто небезпечно грати в рулетку з тим, хто все життя провів в обіймах з азартом. Подумки я аплодувала чоловікові. Собі б я в життя не довіряла.