Благодійний вечір

Наступні дні стали для Ліки справжнім випробуванням. Особливо важко було на роботі: вона докладала титанічних зусиль, аби триматися. З Матвієм вони більше не поверталися до теми своїх минулих стосунків; обоє обрали стратегію мовчазного ігнору.

Колеги запідозрили між ними розлад. Хоч Ліка й запевняла, що все нормально, її пригнічений настрій і формальне спілкування з коханим давали зрозуміти, що щось не так.

Додатковою проблемою для Ліки була необхідність продовжувати грати роль дівчини Загорського. У четвер мав відбутися нашумілий благодійний вечір, де вони мали бути разом — все вже було узгоджено. Ліка дуже не хотіла йти, але, попри всі складнощі в їхніх стосунках, підставляти Матвія не бажала.

Дівчина вирішила, що це буде її фінальна гра в образі дівчини Загорського. Вона не була мазохісткою, щоб мучити себе фальшивими стосунками з коханим чоловіком. Про своє рішення Матвію вона повідомить після заходу.

У четвер Ліка взяла вихідний, щоб підготуватися до вечора. Матвій не став заперечувати; навпаки, запропонував їй гроші, щоб вона могла купити все необхідне. Дівчина, звісно, відмовилася — гордість не дозволяла їй приймати фінансову допомогу.

Першу половину дня Ліка витратила на пошук вечірньої сукні, в чому їй допомогла Саша, яка розбиралася в моді краще за неї. Потім вона відвідала салон краси, де їй зробили зачіску і макіяж.

Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, Ліка була задоволена. На неї дивилася молода приваблива дівчина в вишуканій темно-синій сукні до коліна з звабливим вирізом на грудях. Стриманий макіяж з акцентом на губах, а волосся, зібране в елегантну зачіску з випущеними пасмами біля обличчя, що надавало образу ніжності.

Дівчина взяла сумочку-клач і глибоко вдихнула. Час їхати — Матвій вже чекав на неї біля під'їзду. Ліка хотіла поїхати на таксі, але Матвій категорично заперечив, аргументуючи, що це викличе зайві запитання.

Коли вона вийшла з під'їзду, Матвій стояв біля свого Mercedes, очікуючи на неї. Побачивши Ліку, в його погляді на мить промайнуло щось схоже на захват. Він швидко опанував свої емоції і ввічливо промовив:

 "Чудово виглядаєш."

"Дякую," — відповіла дівчина в його ж манері.

До пункту призначення вони їхали мовчки. Гнітюча тиша обом діяла на нерви, але ніхто не наважився її порушити.

Захід відбувався в одному з кращих готельно-ресторанних комплексів міста. Опинившись всередині, Ліка була вражена розкішшю, яка тут панувала — все з розмахом, суцільний пафос. Якби кошти, витрачені на організацію цього благодійного вечора, були спрямовані на благодійність, користі було б більше, ніж від самого заходу — парадокс.

Грати роль дівчини Загорського, як виявилося, було не складно. Все, що від неї вимагалося, це мило посміхатися і кивати головою. До них підходили різні незнайомі люди, віталися, обмінювалися кількома стандартними фразами, кидаючи на неї зацікавлені погляди.

Офіціант кілька разів підходив з тацею шампанського, але Ліка твердо вирішила: сьогодні ніякого алкоголю. З її вдачею краще не спокушати долю — халепи їй зараз нідочого.

Ліка мріяла, щоб цей вечір швидше закінчився — вона почувалася не в своїй тарілці. Дівчина не знала нікого, окрім Альбіни, яка теж була присутня на заході, але це жодним чином не робило вечір приємнішим.

Альбіна підходила до них, точніше, до Матвія; Ліку вона ігнорувала, наче в неї на голові була шапка-невидимка. Вона розпиналася, щось розповідаючи Матвію, але Ліка не вникала. Альбіна, як і решта в офісі, помітила розлад між закоханими, від чого сяяла, як новорічна ялинка.

Ліка самотньо стояла посеред гостей заходу, коли раптом до неї звернувся глибокий чоловічий голос, який вона вже десь чула.

 "Ліко, яка приємна зустріч."

Дівчина повернулася до джерела звуку. Перед нею стояв Віктор Мартинов.

 "Доброго вечора," — ввічливо привіталася дівчина, вимушено посміхаючись.

 "Я ж казав, що ще неодмінно зустрінемося. Ви сьогодні просто неймовірні. Найкрасивіша дівчина в цьому залі," — останній комплімент він прошепотів, нахилившись до її вуха.

Від такої зухвалої поведінки дівчина почувалася ніяково. Спілкуватися з цим чоловіком вона не мала жодного бажання, тим паче наодинці. Від нього відчувалася якась загроза.

 "Дякую за комплімент, я теж рада зустрічі," — відповіла дівчина чисто з ввічливості.

"Чому така чарівна пані сумує на самоті? Залишати таку жінку без уваги — злочин," — чоловік розплився в посмішці.

 "З чого ви вирішили, що я сумую?" — Ліка сама не знала, навіщо поставила це запитання. Можливо, просто, аби заповнити паузу, адже не знала, про що говорити з Віктором.

 "Вас видає вираз обличчя. Думками ви не тут. Підозрюю, що подібні заходи для вас надто офіційні і нудні. Для мене, якщо бути відвертим, теж, але що поробиш — в якійсь мірі це частина роботи," — зізнався він.

Ліка була змушена визнати, що Мартинов виявився правим. Їй дійсно не подобався цей кричущий пафос; було зрозуміло, що благодійність — це швидше красивий привід, ніж мета. Суцільна показуха — гучний інфопривід, про який завтра говоритимуть з кожної праски.

 "Бажаєте чогось випити, аби трохи розбавити цей офіціоз?" — запропонував Мартинов, беручи Ліку за руку, так ніби мав на це право.

"Ні, дякую," — дівчина не знала, як поводитися з цим чоловіком; його трохи нав'язлива увага викликала напругу.