Вихідні у бабусі

“Чому не попередила? Я б пиріжків твоїх улюблених спекла!” — журила Ліку бабуся, ставлячи перед нею чергову тарілку з наїдками.

“Ба, куди ще пиріжки? І так цілий пир вже влаштувала. Якщо я це все з’їм, точно лопну!” — Ліка насолоджувалася млинцями з полуничним варенням.

“Їж-їж, геть схудла! Ти часом не сіла на якусь дурну дієту?” — Для бабусі слово "дієта" звучало не краще від лайки.

“Ні, ти ж знаєш, яка з мене кухарка,” — пояснила Ліка, вирішивши не згадувати про те, що не сумує за втраченими кілограмами.

“А я казала, не треба тобі той переїзд. От жила б собі вдома...”

“Ба, ми вже сто разів обговорювали цю тему.” — Ліка не хотіла знову підіймати це складне для бабусі питання. Вона дуже любила її, але сепарацію ніхто не скасовував.

“Ох!” — бабуся зітхнула, розуміючи, що марно намагається донести істину. “То як, справи в тебе? Бо телефоном так до пуття нічого й не розказуєш.”

Ліка розповідала бабусі про свою роботу, опустивши при цьому звісно історію з фальшивими стосунками. Про Сашку з Олею теж не забула згадати — бабуся була з ними знайома ще з часів її студентських років.

Рішення поїхати до бабусі було спонтанним, тому Ліка й не попередила заздалегідь, як робила зазвичай. Після вчорашньої ситуації з Матвієм на душі було важко, тому вона вирішила відволіктися, змінити обстановку. З новою роботою так замоталася, що й забула, коли востаннє приїздила. А бабуся постійно питала, коли вже приїде; вона почувалася самотньо, адже батьки закордоном. Тому прокинувшись раненько, Ліка сіла на перший автобус і поїхала, тікаючи від самої себе. Вона сподівалася, що зміна обстановки та тепло рідного дому допоможуть їй подивитися на ситуацію під іншим кутом і знайти правильне рішення. А якщо ні, то принаймні підзарядять її енергетично.

Вчора ввечері Матвій двічі телефонував їй, але говорити з ним Ліка не мала сил. Можливо, йому не сподобалося, що дівчина не дочекалася його, як зазвичай, можливо, якийсь робочий момент хотів прояснити, а може, що, звісно, малоймовірно, вибачитися за різкість. Останнє було більше її бажанням, ніж вірогідним варіантом.

Якщо відверто, Ліка не сильно ображалася на Матвія; претензії в неї були швидше до себе. Він правий — їй не слід було втручатися зі своїми втішаннями. Схоже, Ліка загралася в дівчину Загорського, і в її голові почала розмиватися тонка межа між реальністю та вигадкою. А все через недоречні почуття, які в ній розбудив Матвій. Дівчина відчувала потребу розібратися в собі, саме тому вона сьогодні тут. Навіть дівчатам про цю ситуацію нічого не сказала, хоч раніше між ними не було жодних таємниць. Зізнатися для неї означало визнати остаточно свою закоханість у Загорського, а до цього вона не була готова, принаймні зараз. Матвій теж, певна річ, не зрадіє від такого побічного ефекту їхньої гри, як закоханість з боку фальшивої дівчини. Цією виставою він хотів вирішити існуючі проблеми, а не створити нові.

Цілий день Ліка намагалася контролювати свій настрій, щоб бабуся не запідозрила негаразди. Вони проводили час разом, розмовляли, ходили на ринок, разом готували — точніше, Ліка була в ролі асистента (принеси, подай). Але думки її постійно поверталися до Матвія. Ситуацію ускладнювало його повідомлення на месенджері: “Привіт, треба поговорити.” Як завжди, лаконічно з ноткою вимоги. Це повідомлення змушувало її губитися в здогадках, про що саме він так терміново хоче поговорити. Ліці хотілося відповісти, але вона прийняла рішення: ніякого Загорського на ці вихідні, от настане понеділок — тоді.

Ввечері вони з бабусею вирішили трохи прогулятися, точніше, Ліка витягла бабусю з дому. Вона розуміла, що зазвичай та гуляти просто так не ходить, або йде у справах, або постійно вдома. Тому спокійна прогулянка на свіжому повітрі вечірнім містом не завадить. Їй теж хотілося пройтися улюбленими місцями юності, давно такої нагоди не було.

Під час прогулянки бабуся розповіла, що батьки цьогоріч не приїдуть додому на різдвяно-новорічні свята. Зазвичай на великі свята вони приїжджали, але зараз плани були трохи інші — мамі в кінці лютого потрібно оновлювати паспорт, тож вирішили тоді й приїхати. Ліка дуже сумувала, адже не бачилися вже більше чотирьох місяців, а до лютого ще стільки ж залишилося. Тому вона засмутилася, що вони не приїдуть, як завжди, в другій половині грудня.

Ввечері Ліка отримала ще одне повідомлення від Матвія: “Чому не відповідаєш? Ти вдома? Давай, я приїду — поговоримо.” Ліка, прочитавши, відклала телефон, переборовши порив відповісти. “Понеділок, все в понеділок,” — нагадала вона собі подумки.

Неділя промайнула швидко: зранку сходили з бабусею до храму на недільну службу, потім у фітомаркет за добривом для квітів, і от уже третя година, а отже, час потроху збиратися. Ліка хотіла ще трохи затриматися; повертатися в пусту квартиру не хотілося, хоча раніше її це особливо не турбувало. А понеділок взагалі викликав острах — вона не знала, як поводитися з Матвієм, не знала, що робити зі своїми почуттями. Все так заплуталося...

Ліка переписувалася у WhatsApp з мамою, коли раптом хтось подзвонив у двері.

“Ба, я відчиню!” — Ліка, тримаючи телефон у руках, пішла до дверей, не дивлячись у дверний глазок, відчинила.

“Привіт,” — почула вона знайомий голос і заклякла.