Приховані емоції

П’ятниця видалася надзвичайно важким днем. Цілий тиждень був непростим, але сьогодні досяг свого апогею. У другій половині дня мала відбутися презентація рекламної кампанії для керівництва “Екоферм”. Всі метушилися, вносячи фінальні правки та готуючи необхідну документацію.

Матвій, як завжди, був зібраний і налаштований на боротьбу з основним конкурентом. Зовні він виглядав абсолютно спокійним, проте Ліка знала, що всередині він нервує. Звідки вона це знала? Можливо, чуйка, а можливо за час їхнього знайомства вона встигла вивчити його краще і розуміла, що за незворушною маскою ховається набагато більше емоцій, ніж може здаватися. Два останні тижні він багато працював над цим проектом, тож цілком природно, що зараз хвилюється за його успішність.

Після того вечора Матвій трохи змінив стратегію поведінки з Лікою. Тепер у присутності сторонніх він поводився з нею м’якше, іноді навіть дарував усмішки, чого раніше в офісі за ним не помічалося. Проте, перебуваючи наодинці, все було навпаки. Здавалося, це було їхнім взаємним рішенням. Обоє, ніби змовившись, почали зберігати дистанцію. Тепер дорогою до дому вони або їхали мовчки, або говорили про робочі моменти. Для Ліки така поведінка була зваженою і виправданою. Вона розуміла, що її почуття до Матвія зростають. Коли він холодний і беземоційний, все значно легше. Але коли дозволяє собі зняти маску — прогулянки, жарти, розмови, посмішки... Про поцілунки можна взагалі не згадувати. Це все викликало в неї надто сильні емоції.

Ліка чудово усвідомлювала, що ці стосунки ніколи не вийдуть за межі фальшивих. Вони надто різні. Альбіна була права, коли казала, що такі чоловіки, як Матвій, не будують серйозних стосунків з такими, як вона. Це тільки в фільмах і казках принц закохується в Попелюшку. В реальному житті соціальний статус має надто велике значення.

Щоб вберегти себе від зайвих страждань, Ліка вирішила придушити свої почуття до Матвія ще в зародку. Чому Матвій припинив з нею будь-яке неформальне спілкування поза офісом, вона не знала. Але, мабуть, це на краще — так їй буде простіше дотримуватися власних рішень.

“Сподіваюся, все пройде добре. Мартинов завжди був сильним противником. Вони на ринку довше, ніж ми,” — ділилася з Лікою своїми переживаннями Марина.

“Презентація вже мала б закінчитися, думаю, скоро ми дізнаємося результат,” — Ліка поглянула на час на екрані монітора. Вона теж хвилювалася, хоч безпосередньо не брала участі в розробці проекту.

“Мартинов із Загорським завжди були в натягнутих стосунках,” — повідомила Марина.

“Це зрозуміло, вони ж конкуренти.”

“Справа не тільки в цьому. Мартинов не гребує брудними методами боротьби. Кілька разів він знаходив крота в Блискучих ідеях, який зливав йому інформацію,” — пояснила Марина.

Для Ліки це було новиною. Тепер вона краще розуміла зацикленість Матвія на цьому проекті. Ліка достатньо добре вивчила Загорського, щоб зрозуміти — це людина з загостреним почуттям справедливості.

Коли Матвій повернувся з презентації, Ліці вистачило одного погляду, щоб зрозуміти: він не в гуморі. Стиснута щелепа, різкі рухи, гнівний блиск в очах — нічого хорошого не віщували. Ліка хотіла запитати, що трапилося, але не встигла. Він зник за дверима кабінету добряче гримнувши ними. Їй залишилися лише здогадки, найімовірнішою з яких була думка, що Блискучі ідеї поступилися контрактом агенції Мартинова.

Попри своє рішення тримати дистанцію з Матвієм, Ліка відчувала сильну потребу підтримати його. Вона переконувала себе, що це не має нічого спільного з її почуттями. Підтримка і співчуття — цілком природний прояв дружніх стосунків. Хоча друзями їх також важко назвати.

Робочий день наближався до завершення. Матвій зібрав усіх у конференц-залі, аби підбити підсумки роботи. Як уже було зрозуміло, невтішні.

“Контракт з “Екоферм” ми успішно програли Мартинову. Програли майже в суху.” Було видно, що Матвій вкрай роздратований.

“Так, маємо визнати, цього разу їх ідеї були крутими,” — зауваження Альбіни прозвучало як комплімент конкуренту.

“Ні, Альбіно, це не в них були круті ідеї, це в нас вони були ніякі. Це ми розслабилися,” — з натиском відповів їй Матвій. “В понеділок на нараді розберемо детально всі помилки. Я хочу, щоб кожен для себе зробив висновки і надалі працював більш продуктивно.”

Ліка піддалася спонтанному пориву. Їй хотілося якось заспокоїти роздратованість Матвія, виказати йому підтримку, зрештою, трохи розрядити напружену обстановку.

“Не варто так гостро сприймати цю ситуацію. Звісно, неприємно, стільки зусиль…”

“Давай я сам вирішу, як і на що мені реагувати. Ліко, не бери на себе зайвого і не лізь туди, куди не просять.” Слова прозвучали різко, надто різко.

Ліка відчула, як серце пропустило кілька ударів. Образа застрягла десь посеред горла. Вона всього лише хотіла висловити підтримку. “Дурепа, ніби твоя підтримка щось для нього важить. Ти всього лише пішак у його грі.” І зараз він яскраво це продемонстрував. Ліка бачила зловтішну ухмилку Альбіни, але зараз до цього їй було байдуже. Їй хотілося швидше піти звідси, щоб тільки не бачити Матвія. Не зараз, їй потрібно справитися з емоціями.

Щойно робочий день закінчився, Ліка схопила свою сумочку і, не чекаючи Матвія, майже побігла до виходу. Сьогодні додому вона поїде громадським транспортом.

В середині, десь в районі серця, все ще болісно пекло. І справа не стільки в його різких словах і холодному, розгніваному погляді, скільки в ній. Тільки зараз вона повністю усвідомила, наскільки незначною є для Загорського. Він ніколи не бачив у ній нічого, крім пазла своєї дивної гри. Це в неї почуття симпатії... І навіщо вона вплуталася в цю історію? Попри намагання тримати дистанцію, підсвідомо Ліка зберігала тендітну надію на взаємність з боку Матвія. Зараз же ця надія розтанула, як свічка від вогню, залишаючи в душі неприємний осад. Дівчина розуміла, що сама у всьому винна. Загорський ніколи нічого їй не обіцяв, він не обманював її. Це вона піддалася безглуздим ілюзіям, через що зараз і страждає...