Маленька помста

Коли Ліка з Матвієм повернулися до вогнища, всі, як і сказала Іра, були в зборі. Навіть насуплена Альбіна сиділа біля фінансового директора і щось клацала на своєму айфоні.

“Ну нарешті! Ми вже подумали, що ви загубилися,” — відреагувала на їхню появу Оля, хіхікаючи. Було видно, що сьогодні вона не нехтувала вином.

“Ми тут вирішили пограти в гру, приєднуйтесь!” — запропонувала Віра, трохи переставляючи свій стільчик, щоб звільнити місце для них.

“Клас! Що за гра?” — зраділа Ліка, а от на обличчі Матвія відображався скептицизм. Було видно, що подібні забави його не особливо приваблюють.

“Все просто,” — показала на невелику коробку Віра. — “Тут папірці із запитаннями. Кожен по черзі витягує один і відповідає на запитання.”

“Дитячий садочок,” — незадоволено пробубніла Альбіна, все ще порпаючись у телефоні. З виразу обличчя Загорського можна було зробити висновок, що він з нею погоджується.

Гра почалася: кожен діставав папірець і відповідав на питання типу “Ким ти бачиш себе, коли виростеш?” або “Найкумедніший випадок у твоєму житті?” “Яка твоя найбільша мрія?”  “Який найбільш незвичайний подарунок ти отримував?”.

Коли черга дійшла до Ліки, вона занурила руку в коробку і навмання витягла клаптик паперу, розгорнула його і пробіглася поглядом, ховаючи при цьому задоволену усмішку.

“Розкажи про уподобання твоєї половинки,” — прочитала вона вголос.

“О, це вже цікаво!” — вигукнув хтось із колег.

Ліка глянула на Матвія інтригуючим поглядом, на що той припідняв одну брову. Здається, гра нарешті викликала в нього інтерес; йому явно було цікаво, що вона вигадає.

“Можливо, я вас трохи здивую...” — дівчина витримала театральну паузу. “Моя друга половина обожнює мелодрами, такі, щоб можна було сльозу пустити,” — уточнила Ліка, пильно спостерігаючи за реакцією Матвія. “Я часом прошу, щоб ми подивилися якийсь детектив, але він непохитний. Ну, ви знаєте, його твердий характер: якщо сказав ‘ні, я хочу мелодраму’, то тут нічого не вдієш. Дивимося разом, витираючи один одному сльози.”

Матвій щосили намагався стримати сміх; він чудово розумів, що це публічна помста за той випадок, коли він відмовився розповідати їй про свої уподобання. Як він тоді сказав? “Якщо хтось питатиме, вигадаєш, що відповісти.” Ну от, вона і вигадує.

Не тільки Матвієві було смішно — інші теж дивилися з усмішками, але не наважувалися відкрито проявляти свої емоції, оскільки не зовсім розуміли, чи жартує Ліка, чи їхній серйозний шеф дійсно в душі такий романтик. Ліка ж, отримавши свою хвилину слави, зупинятися навіть не думала.

“Щодо улюбленого кольору, то Матвій просто мліє від ніжно-рожевого відтінку. У нього вдома навіть ціла колекція рожевих плюшевих зайчиків. Це так мило, вони такі гарні!” — Ліка вже готова була видати чергову порцію шокуючих подробиць, як Матвій раптом обірвав її намір.

“Сонечко, думаю, для першого разу достатньо. Таку інформацію потрібно видавати порційно. Я взагалі-то збирався забрати ці таємниці з собою в могилу.”

Ліці вдалося своїми відвертостями підняти настрій всім, окрім Альбіни, яка сиділа роздратована. Вона постійно кидала погляд на Матвія, вивчаючи його реакцію на розповіді Ліки. Те, що вона бачила, їй очевидно не подобалося. За логікою речей, він повинен був злитися — його ж тільки що підняли насміх, але ні, він посміхається і навіть підігрує.

Альбіна ніяк не могла зрозуміти, чому такий чоловік, як Матвій, зв’язався з Лікою. Альбіна роками добивалася його уваги, заради нього вона відмовилася від стажування у Франції, хоч батьки й наполягали. Вона багато років була поряд, завжди готова прийти до нього за першої необхідності. Вона стійко витримувала всі його романи, кілька з яких закінчилися не без її допомоги. Альбіна щиро ненавиділа Ліку — ненавиділа за те, як Матвій на неї дивиться, за цей незрозумілий блиск в його очах, за ці дурнуваті усмішки. Їй хотілося кричати, хотілося чимось запустити в суперницю, знищити. Ці відчуття тільки підсилювалися, коли почалися танці, і Ліка потягла Матвія на імпровізований танцмайданчик.

Ліка твердо була налаштована сьогодні не пити більше одного келиха вина. Останнім часом алкоголь згубно впливав на неї, змушуючи потрапляти в безглузді ситуації. Але коли дівчата почали вмовляти її, підсовуючи до рук повний келих, вона не втрималася. Хоч випила вона не багато в порівнянні з іншими, все ж відчувала, як алкоголь трохи туманить голову. Вона танцювала, сміялася, фліртувала з колегами, чим, до речі, викликала незадоволення Загорського. Після танцю з Денисом Матвій перехопив її і відвів трохи в сторону.

“Що ти робиш?” — зло запитав він у дівчини.

“А що я роблю?” — з викликом у голосі уточнила Ліка.

“А ти сама не розумієш? Може, досить фліртувати з усіма підряд?” — оглядаючись, щоб ніхто не почув, сказав хлопець.

“Ревнуєш?” — грайливо перепитала дівчина, торкаючись його грудей рукою.

“До чого тут ревную? Ти ставиш під сумнів нашу з тобою гру,” — крізь зуби процідив Матвій, припущення Ліки розізлило його ще більше.

“Я всього лише трохи потанцювала, що в цьому такого?”

“Ти не просто танцювала, ти пускала бісики всім і кожному.”

“А ти хотів, щоб лише тобі?”

“Було б непогано.”

“Буду мати на увазі,” — кінчиками пальців провела по його плечу, розвернулася і пішла до дівчат.

Матвій вирішив трохи пройтися; йому хотілося тиші, щоб привести думки до ладу. Ліка своєю поведінкою вибивала його з колії. Однієї миті вона була скромною, сором’язливою дівчиною, яка уникала його погляду, а наступної — відкрито приколювалася з нього, кидала виклик, зваблювала. Чомусь поряд з нею було легко, хотілося посміхатися, слухаючи її дивакуваті історії. З одного боку, вона відмінно справлялася зі складною роботою, а з іншого — постійно потрапляла в безглузді ситуації, які сама ж і створювала. Щось в цій дівчині зачепило його. І якщо чесно, тішило це мало. Коли в офіс заявилася Лічина однокласниця, Матвій вирішив, що ситуацію можна використати на свою користь. Таким чином він сподівався покласти кінець безкінечним спробам Альбіни затягти його в стосунки. Альбіна — вродлива дівчина, відмінна піарниця, але в якості дівчини він ніколи її не розглядав. Його тактовні спроби пояснити, що між ними нічого не може бути, Альбіна не сприймала, от і вирішив діяти кардинально. Зараз Матвій вже сумнівався, чи була це хороша ідея, розуміючи, що дорослі люди так себе не поводять. Але змінювати щось уже було надто пізно.