Заміський відпочинок

Ліка перевіряла вміст рюкзака, щоб переконатися, що не забула жодних речей для заміського відпочинку, коли раптом на екрані смартфона з’явилося повідомлення. Вона потягнулася до телефону, розблокувала його відбитком пальця і відкрила повідомлення.

“Я заїду за тобою ближче до обіду, поїдемо разом,” — це було повідомлення від Матвія. Якщо чесно, Ліка воліла б поїхати на орендованому автобусі разом з іншими, але сперечатися не стала. “Ок,” — відписала вона Матвію і відклала телефон.

Коли вони приїхали до заміського комплексу, всі вже облаштувалися: хтось вештався територією, вивчаючи місцевість, а хтось відпочивав у своїх кімнатах, набираючись сил на вечір.

“А от і наша парочка!” — вигукнула Марина, побачивши, як Ліка з Матвієм виходять з машини, і поспішила їм назустріч.

“Матвій Олексійович, рада бачити!” — привіталася вона спочатку з шефом, який кивнув їй у відповідь, а потім обійняла Ліку. Матвій пішов привітатися до купки чоловіків, які жваво щось обговорювали, а Марина тим часом поспішила порадувати Ліку.

“З тебе пляшка, я заселила вас з шефом у кращий номер цього комплексу,” — майже пошепки сказала Марина, підморгуючи подрузі.

“Тобто?” — до Ліки не одразу дійшов сенс щойно сказаного.

“Я сподівалася на крихітку подяки.”

“Ти забронювала для нас окремий котедж?” — уточнила Ліка, намагаючись не видати хвилювання.

“Ого, оце так запити! Пристрасть вирує так, що кімнати вам уже замало, цілий котедж подавай? Заздрю по-білому, але заздрю!” — підколювала Марина.

Ліка відчула, як обличчя вкрилося фарбою. Вона поспішила пояснити свої слова: “Я просто думала, що ти поселила мене з кимось із дівчат.”

“Ага, з Альбіною,” — посміялася дівчина. “Для чого ця удавана скромність? Ви пара, і цілком логічно, що номер у вас буде один на двох. Всі ми дорослі люди.”

“Ну все одно, якось незручно перед колегами. Та й Альбіну драконити зайвий раз не хочу,” — Ліка намагалася знайти правдоподібне пояснення своїй реакції.

“Забий ти на всіх, а особливо на Альбіну.”

“Ну що ви там шепочетесь стільки?” — обізвалася до них Ірина.

“А що, вже й парою слів не можна перекинутися?” — відповіла питанням на питання Марина.

“Це все Марина, вона забронювала нам спільний номер, нічого мені не сказавши. Якби я знала, то наполягла б на окремих,” — виправдовувалася Ліка, коли вони з Матвієм заселялися в номер.

“Простіше було б відразу всім зізнатися, що наші стосунки — просто блеф,” — заперечив їй Матвій, вішаючи в шафку змінний одяг. “Хто повірить, що ми пара, якщо навіть номер не розділяємо?”

“Я думала, що поселюсь з кимось із дівчат,” — не здавалася Ліка.

“Тобі не здається це трохи абсурдним? Ми ж не підлітки, щоб у такі ігри грати,” — Матвій дивився їй прямо в очі, від чого незручність ставала ще більш відчутною.

Ліка навіть не подумала раніше про таку можливість. Чому? Матвій правий: нелогічно, щоб хлопець і дівчина ночували в різних кімнатах, тим більше, що всім відомо про їхні "типу" стосунки. Як тепер бути? Ділити з Загорським одне ліжко — це вже занадто для неї. Здається, ні про що подібне вони не домовлялися. Ні, якщо б їм виділили окремий котедж, то ще куди б не йшло; хтось із них міг би переночувати у вітальні, наприклад. Ліка чомусь думала, що котеджі тут однокімнатні, тобто спальня, вітальня, кухня. А тут три спальні і маленька, навіть крихітна вітальня, більше схожа на коридор. Якщо вона виселить Загорського вночі туди, то, мабуть, це приверне увагу решти. От Альбіна зраділа б.

Ближче до шістнадцятої години всі зібралися біля великої альтанки. Чоловіки зайнялися шашликом, а дівчата взяли на себе салати, нарізки та інші дрібниці. Раптом почувся звук під’їзджаючого автомобіля — це приїхала Альбіна.

“Наче не на пікнік, а в Канни на червону доріжку приїхала,” — почула Ліка коментар Тані.

Альбіна дійсно була одягнена так, що хоч зараз на обкладинку журналу, але для заміського відпочинку явно перегиб. Дівчина пройшла мимо альтанки, ледь помітно кивнувши жінкам-колегам в знак привітання, і попрямувала до Матвія, який насаджував м’ясо на шампур.

“Привіт, бачу, я нічого не пропустила,” — промурликала вона, ставлячи свою наманікюрену руку на плече Матвія.

“Ти якраз вчасно,” — погодився з нею чоловік. “Можеш допомогти дівчатам, поки ми займаємося м’ясом.”

“Я бачу, вони й без мене справляються,” — відповіла Альбіна, все ще тримаючи руку на плечі Матвія.

Ліка відчула, як в ній підіймається хвиля роздратування. Це ж треба так безсоромно чіплятися до чужих хлопців. Вона витерла руки паперовим рушником, натягла на обличчя посмішку і наблизилася до цієї парочки.

“Любий, у нас майже все готове,” — промовила дівчина, занурюючи пальці в густе шовковисте волосся Матвія.

“Чудово, але на м’ясо доведеться ще трохи зачекати,” — відповів Матвій, надсилаючи їй повітряний поцілунок.

“Ого, це вже щось новеньке,” — подумала про себе Ліка. Альбіна ж прибрала руку з плеча Матвія, стиснувши її в кулак. Поглядом вона мало не пропалила в Ліці дирку.

Пізніше ввечері кожен знайшов собі розвагу до душі: хтось плавав у закритому басейні, хтось влаштувався біля вогнища. Ліка ж насолоджувалася прохолодним вересневим повітрям на березі невеличкого озера.

“Від кого ховаєшся?” — її усамітнення перервав знайомий чоловічий голос.