Поцілунок

Наступного дня перше, що побачила Ліка на своєму робочому столі, був розкішний букет, який відразу привертав увагу. У ньому перепліталися ніжні квіти різних відтінків і форм, створюючи справжній шедевр природи. У центрі композиції красувалися білосніжні лілії, які підкреслювали її елегантність і випромінювали солодкий аромат, неначе намагалися переконати всіх, що вони — справжні королеви квіткового світу.

У дівчини відразу покращився настрій. Квіти вона любила, шкода що до цього моменту їй ніхто їх не дарував. Дівчина піднесла букет до обличчя, щоб насолодитися їхнім дивовижним ароматом. Хоч  Ліка не знайшла жодної записки, не складно було здогадатися, хто порадував її такою красою. Звісно, це всього лише елемент гри, щоб підсилити ефект, так би мовити, але все одно приємно.

“Ух ти, яка краса!” — вигукнула Марина, забігши з текою документів, які Ліка просила ще вчора. “Я дивлюся, наш бос — справжній романтик! Не помічала за ним раніше такого,” — додала вона, підморгуючи Ліці, немов та була її спільницею в злочині.

“Ну, раніше йому не було для кого старатися,” — відповіла дівчина з грайливою посмішкою на вустах, відчуваючи, як щоки її трохи червоніють.

“Чекаю на подробиці! Ти вчора так до пуття нам нічого і не розказала, а ми з Танькою з цікавості скоро лопнемо. Тож на обід сьогодні йдемо разом, і май на увазі: без подробиць ми тебе назад не відпустимо. Відмови не приймаються!” — додала Марина, побачивши сумнів на обличчі подруги.

“Ок,” — коротко відповіла Ліка, розуміючи, що просто так вони від неї не відчепляться.

“Ну от і чудово! Добре, я побігла, чекаю подробиць!” — нагадала вона, вже на півдорозі до виходу.

Ліка хотіла подякувати Загорському за квіти, але все ніяк не траплялося нагоди. З самого ранку їй не вдавалося залишитися з ним наодинці. Спочатку він мав переговори в скайпі, потім у його кабінеті постійно хтось був. Усі, хто проходили повз її робоче місце до шефа, чіплялися поглядом за букетом, який стояв на її столі. Це викликало в ній дивні емоції — суміш сум’яття і задоволення, наче вона виграла в лотерею, але ще не знала, що робити з призом.

З обідньої перерви Ліка поверталася зі стаканчиком капучино, як раптом у дверях на неї налетіла Альбіна. Від несподіванки Ліка різко підскочила назад, проливши кілька крапель напою на білосніжну блузку Альбіни.

“Ти що, сліпа?” — накинулася вона на Ліку. “Чи думаєш, залізла в ліжко до Матвія, і тепер тобі можна псувати чужі речі якимось лайном?” — кивнула головою на стаканчик у руках Ліки. “Ти хоч знаєш, скільки коштує ця блузка? Це не твій секондхенд!”

“Вибач, я не хотіла зіпсувати...” — почала була Ліка.

“Мені начхати, що ти там хотіла!” — крізь зуби зло процідила Альбіна.

“Взагалі-то це ти мало не збила мене з ніг!” — Ліка почала захищатися від необґрунтованих нападок.

Альбіна хмикнула, змірявши суперницю зневажливим поглядом. “Бачу, крила розправила,” — протягла вона з насмішкою. “Дивися, бо скоро доведеться падати. Чи ти настільки наївна, що думаєш, у Матвія з тобою серйозно? Знаєш, скільки в нього таких, як ти було?”

Зневага з боку Альбіни викликала в Ліки хвилю роздратування. “Таких — це яких?” — в голосі відчувався виклик.

“Це одноразових пустих іграшок які набридають із швидкістю звуку, а потім їх викидають, як непотріб, і навіть імені через кілька днів не згадують. Якщо ти раптом повірила в свою унікальність, то мені тебе шкода...” — Альбіна кинула останню фразу, немов завершуючи свій монолог.

“А я думаю, насправді ти мені заздриш! Ти тут круги навколо Матвія намотуєш роками, і нічого, навіть як забавка ти йому нецікава...” — Ліка не могла стриматися.

“На відміну від тебе і тобі подібних, мене Матвій поважає і ніколи не запропонує принизливого, ні до чого не зобов’язуючого зв’язку. Він пограється трохи отакими,” — кивком голови показала вона на Ліку, “а коли захоче побудувати справжні стосунки, створити сім’ю, то вибере гідну його кандидатуру...”

“Дай вгадаю, гідна кандидатура — це ти?” — не витримала Ліка, зробивши вигляд, що замислилася. “У такому разі пропоную пройти до зали очікування і чекати своєї черги.” Ще ніколи вона не говорила з Альбіною так зухвало, але постійні чіпляння збоку останньої вже відверто дістали.

“Нічого, скоро ти по-іншому заспіваєш, і потім не кажи, що я не попереджала,” — Альбіна пройшла повз Ліку, злегка зачепивши плечем.

Після цієї “приємної” розмови від гарного настрою не залишилося й сліду. Ліка, звичайно, розуміла, що Альбіна плюється отрутою від безсилля. В якійсь мірі їй навіть було шкода дівчину: не отримувати взаємності на свої почуття, та ще й бачити, як об’єкт твоїх симпатій крутить романи — це складно. Дивно, чому Загорський так опирається спробам Альбіни його завоювати. А що дівчина вона дуже вродлива, доглянута, з розкішною фігурою — її зовнішності можна тільки позаздрити. За соціальним статусом вони ідеально підходять один одному. У розумових здібностях і професіоналізмі Альбіні також не відмовиш — вона була відмінною піарницею. Стерво, звісно, але ніхто не ідеальний.

По закінченню робочого дня Ліка чекала на Матвія, оскільки вчора вони домовилися, що додому він буде її підвозити, щоб не викликати підозри у колег. Дівчина вирішила, що краще це зробити на вулиці — їй кортіло вдихнути ковток свіжого повітря. На прогулянку парком часу не вистачало, тому вона вирішила втішитися хоч цим. “Треба подякувати за квіти,” — подумки нагадала вона собі.