Непрохана гостя

“Юля, що ти тут робиш?” — запитала Ліка, намагаючись приховати роздратування, яке вже починало прориватися на поверхню.

“Маслова, ну хіба так зустрічають шкільних друзів?” — дорікнула однокласниця, немов Ліка була зобов'язана влаштувати їй червону доріжку. “Я от поблизу у справах була, та й думаю, зайду привітаюся. Ти, бачу, не рада?”

“Юль, ти вибач, але в мене багато роботи. Я не можу собі дозволити приймати гостей. Якщо ти так хочеш поспілкуватися, набереш мене, і десь зустрінемось вечором або у вихідні,” — запропонувала Ліка, сподіваючись, що це звучить як план.

“Та я не затримаю тебе надовго, зайшла на кілька хвилин,” — перебила вона, немов Ліка могла їй заборонити.

Ліці кортіло якнайшвидше випровадити надокучливу однокласницю. Не вистачало, щоб Юля бовкнула щось зайве, і її кар'єра знову пішла в небуття.

“Ну що ж, рада була бачити! Дякую, що зайшла, а зараз вибач, маю термінові справи...” — вичавила Ліка, намагаючись виглядати максимально переконливо.

“Мені тут твоя колега люб’язно каву пропонувала,” — сказала Юля. “Та й хіба дівчина директора не може дозволити собі маленьку перерву? А ось, до речі, і він. Привіт, рада знову бачити!” — посміхаючись, вимовила Юля, дивлячись кудись за спину Ліки.

Ліка відчула, як по спині пробіг неприємний холодок, і закрила очі, мріючи просто зникнути. Тепер їх точно легко не відбутися. Дівчина повільно повернулася і зрозуміла, що все гірше, ніж вона могла собі уявити: поруч з Матвієм стояла ошарашена Альбіна.

“Чия дівчина?” — перепитала Альбіна, витріщивши очі на Матвія, немов він щойно з'явився з іншої планети.

Тетяна спостерігала за цією трагікомедією з роззявленим ротом, переводячи погляд з Альбіни на Ліку. Юля ж, з виразом досвідченого детектива, вивчала ситуаці,  вона, очевидно, відчувала, що вся ця історія неправдоподібна, тому й приперлася сюди. Не змогла пережити той факт, що програла невдасі однокласниці. Її фізіономія світилася від неприхованого задоволення, в передчутті близького тріумфу.

“Ну як чия? Матвія, звісно! Гарна пара, чи не так?” — Юля увійшла в кураж, їй хотілося не просто спіймати Ліку на брехні, а максимально принизити її, виставити посміховиськом не лише перед однокласниками, а й перед колегами.

Ліка почувала себе так, ніби зараз просто втратить свідомість. Усяке  з нею траплялося, але щоб так себе зганьбити? Вона вже уявляла насмішки і тицяння пальцем з боку колег, а про Загорського і думати страшно.

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Матвій підійшов до Ліки, злегка приобійняв її за талію, після чого звернувся до Юлі.

“Я теж радий бачити, схоже, ти нас з Лікою випередила,” — сказав він, ніби це була звичайна справа.

Ліка не встигала за ходом подій. Вона не знала, як реагувати, ситуація змінювалася стрімко і кардинально. Тому вона просто мовчала, залишивши цю справу Загорському.

“Хтось мені пояснить, що тут, в біса, відбувається, Матвій?” — втрутилася Альбіна, голос якої майже зірвався на крик.

“Ми з Лікою дійсно пара, не хотіли поки розголошувати, але якщо вже так склалося, не бачу сенсу заперечувати,” — Матвій говорив таким спокійним і впевненим тоном, ніби це дійсно було правдою.

На мить зависла зловісна пауза, ніхто не знав, як сприймати цю інформацію. Ліка стояла розгубленою, Юля — здивованою, а Альбіна від люті вкрилася бордовими плямами, наче помідор на грилі.

“Матвій, це жарти у тебе такі? Я не розумію, що це за цирк взагалі? Яка дівчина? Хто? Вона?” — зневажливо вказала пальцем у бік Ліки, немов та була винна у всіх бідах світу.

“Альбіно, легше, будь ласка,” — застеріг Матвій безапеляційним тоном.

“Але я не розумію...”

“Альбіно, годі!” — перебив Загорський. “Ми з Лікою разом і не зобов’язані нікому нічого пояснювати. Це стосується тільки нас.”

Обурена Альбіна хотіла щось сказати, але, видно, в останню мить передумала. Вона зміряла Ліку вбивчим поглядом, сповненим ненависті і презирства, потім розвернулась і пішла в сторону свого кабінету.

“Радий був бачити, а зараз мушу йти, справи,” — звернувся Матвій вже до Юлі.

“Я перепрошую, якщо ненароком розкрила вашу таємницю, але я ж не знала, що у вас тут такі пристрасті,” — без тіні розкаяння виправдовувалася Юля.

“Пусте,” — коротко відповів їй Загорський, а потім переключив свою увагу на все ще спантеличену Ліку. “Коли звільнишся, зайди до мене в кабінет.”

Все, на що спромоглася Ліка, — кивнути головою в знак згоди, наче це була її остання воля.

Здихавшись Юлі, Ліка забігла у вбиральню. Їй необхідно було трохи часу, щоб зібратися з думками. Все, що тільки що відбулося, більше нагадувало нічний жах, ніж реальність. Якби вона тільки знала, чим обернеться та дурнувата витівка в клубі! Ще й реакція Загорського збивала з пантелику. Знати б, чим він керувався, коли заявив, що вони пара. А про реакцію Альбіни взагалі краще не згадувати. Треба ж було Юльці припертися і знову перетворити її життя на суцільний хаос. А все ж тільки налагодилося. “Ну за що, за які такі провини це все мені?” — жаліла себе дівчина.

Набравшись мужності, Ліка зайшла в кабінет шефа. Вона намагалася передбачити його реакцію, щоб спланувати стратегію оборони. А оборонятися їй, вочевидь, доведеться, адже це з її милості вони опинилися в такій ситуації. Видно, Загорський в черговий раз підіграв їй, щоб врятувати від ганьби, але навряд чи він у захваті від такого розкладу.