На межі невизначеності

Близько полудня Ліка повернулася у свою скромну квартиру, яка здавалася ще більш буденною на фоні розкішних апартаментів Загорського. Її маленький простір був наповнений тишею, що гнітила, а голова все ще пульсувала від болю після вчорашніх пригод. Докори сумління, як невидимі шрами, ятрили її душу. Чому ж вона завжди вляпувалася в якісь історії? У 16 чи 17 це можна було б зрозуміти, але в 23 роки пора вже подорослішати!

“От що за безглуздість! Просто перед закінченням випробувального терміну!” — думала вона, зітхаючи. Ще в п’ятницю Ліка була впевнена, що отримає постійну роботу, а зараз? Після таких фокусів Загорський міг без жодних вагань вказати їй на двері. Як можна було одним необдуманим вчинком звести нанівець всі ті титанічні зусилля, які вона докладала останнім часом? “Ну кому і що ти хотіла довести? Чому не можна було просто промовчати або, на крайній випадок, послати подалі кляту Юлю? Ні, ми ж горді! Нам без проблем жити нудно. От і отримуй за це!” — зводила себе дівчина.

На жаль, Матвій сьогодні жодним чином не прояснив ситуацію щодо їхньої подальшої співпраці. Він залишив її в своїй квартирі, шоковану і зніяковілу, з ключами в руках, а сам пішов, сказавши, що має важливі справи. Ліка намагалася пояснити, виправдатися за вчорашнє, але Загорський не дав їй можливості. Тож залишилася тільки невизначеність, яка за останні кілька місяців осточортіла до неможливості.

Понеділка дівчина чекала і боялася одночасно. Невідомість загрожувала її останнім нервовим клітинам, які ще залишилися, і хотілося нарешті розкласти крапки над «і». Перспектива зустрічі з шефом після вчорашнього викликала неймовірний сором. Як тепер дивитися Загорському у вічі? Вона моделювала в голові цю зустріч, продумувала, що буде йому казати, але все якось не клеїлося. Зрештою, замучена докорами сумління, Ліка провалилася в сон, сподіваючись, що ранок покаже.

Серце Ліки билося, мов скажене, коли вона з кавою в руках стояла перед дверима кабінету Загорського, зважуючи, чи варто входити. Коли ж вона нарешті це зробила, то побачила Матвія, який зосереджено щось розглядав на моніторі комп’ютера.

“Ваша кава,” — ніяково випалила Ліка, відчуваючи, як її голос тремтить.

Загорський кивнув, не відриваючи погляду від екрану. Ліка продовжувала стояти посеред кабінету, нервово переступаючи з ноги на ногу. Вона не знала, як розпочати цю незручну розмову, але чекати до завтра не було жодних сил.

“Матвій Олексійович…” — зважилася вона нарешті. “Завтра закінчується у-у... випробувальний термін... Я розумію, що після...” Думки плуталися в голові, не даючи нормально сформулювати речення. “Мені збирати речі?” — врешті прямо запитала вона.

Матвій відірвав погляд від монітора, відкинувся на спинку свого шкіряного крісла і підніс чашку до рота. Ліці здалося, що він навмисне затягує час, мовчки оцінюючи її.

“Якщо робота в ‘Блискучих ідеях’ тебе більше не влаштовує, то, звичайно, можеш збирати речі,” — нарешті відповів він.

“Ні... Ні, я не те мала на увазі. Я просто... Ну після...” — вона заплуталася в словах, відчуваючи, як серце стукає в грудях. “Зберись, Ліка, зберись!” — прокрутила в думках.

“Якщо ти маєш на увазі ту виставу в клубі, то до роботи це не має жодного відношення. Співробітників я оцінюю за результатами роботи. Хоча сподіваюся, що надалі ти самостверджуватися будеш не за мій рахунок,” — сказав він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася певна строгость.

“Я... Я дуже вибачаюсь за той випадок! Я не хотіла вас турбувати... Це все вийшло якось спонтанно. Обіцяю, нічого подібного більше ніколи не повториться. Я дійсно хочу працювати у вас...”

“Чудово, а зараз підготуй мені документи по ‘Едельвейс У’,” — перебив її Матвій.

“Так, звісно! Я можу йти?” — запитала Ліка, відчуваючи, як тягар з плечей злегка спадає.

“А ти ще тут?” — з усмішкою спитав він, і Ліка зрозуміла, що, можливо, все не так уже й погано.

На цьому проблеми Ліки, здавалося, закінчилися. Вона отримала постійну роботу в ‘Блискучих ідеях’, і це, безумовно, було досягненням. Хоча вона ніколи не мріяла бути чиїмось асистентом, Ліка прагнула створювати щось нове, цікаве, креативне. Але для початку і це непогано. Згодом вона зможе зарекомендувати себе, довести всім, а головне — Загорському, що здатна на більше, на значно більше.

Ліка досить добре адаптувалася до робочого ритму свого шефа. Тепер вона майже не затримувалася на роботі, бо справлялася з завданнями вчасно, встигала пообідати, а іноді навіть зробити маленьку перерву на каву з колегами. Хто б міг подумати, але працювати з Матвієм почало їй навіть подобатися! Так, було непросто: Загорський — вимогливий і строгий керівник, але він завжди чітко ставив задачі, був справедливим і відповідальним. Деколи Ліка ловила на собі загадковий погляд Матвія, а може, то їй так здавалося? Останнім часом між ними щось змінилося. Ні, друзями вони звісно не стали, але тон спілкування став менш офіційним і напруженим. Матвій після того зловісного випадку в клубі, про який вони більше не згадували, почав звертатися до неї на “ти”, чого вона собі з міркувань субординації дозволити не могла.

Вихідними Ліка навіть зустрілася з дівчатами, але цього разу обмежилася суто кавою. З алкоголем у будь-якому вигляді і дозуванні вона вирішила покінчити — досить з неї безглуздих ситуацій. Вони базікали про те, про се, як завжди піджартовуючи одна над одною.

Все було чудово! Просто не віриться, що з нею так може бути — жодних попаданок от уже майже два тижні.

Ліка поспішала на робоче місце після обідньої перерви зі стаканчиком капучино, яке купила в кав’ярні напроти. Там воно було особливо смачним. І Ліка при нагоді забігала туди, аби порадувати себе улюбленим напоєм.