Хтось трохи загрався

"Боже, як розколюється голова!" — пробурмотіла Ліка, і це були лише квіточки. Ягідки ж почалися лише після того, як вона розплющила очі. Чи могла її скромна кімната сама собою перетворитися на розкішну спальню, де м'яке світло лилося з великих вікон, обрамлених шовковими шторами? Можливо, це всього лише глюк? Дівчина кілька разів кліпнула, намагаючись прогнати видіння. Але нічого не змінилося: вона все ще перебувала в незнайомій обстановці.

В кімнаті панувала стримана атмосфера: велике ліжко з темно-синім покриттям, на якому лежали кілька простих подушок. Стіни були пофарбовані в нейтральні тони, а на столику лежав лише один предмет — ноутбук.

"Боже, де я? Як я тут опинилася? Що взагалі трапилося вчора?" — Ліка відчайдушно намагалася згадати, але картина вчорашнього вечора була розпливчастою, як туман. Вона згадувала лише окремі фрагменти: сміх, музику, яскраві вогні клубу, але не могла звести їх докупи.

“Прокинулася?” — пролунав голос, і Ліка підстрибнула на ліжку, усвідомлюючи, чий він. Це все просто не може бути правдою! Чим завгодно, але не правдою.

Вона повільно повернула голову до джерела звуку, і крихітна надія, на те що вона помилилася, зникла безслідно. У дверному пройомі стояв Матвій, дивлячись на неї поглядом, який вона не могла ідентифікувати.

“Що... як я тут...? — намагалася безуспішно сформулювати запитання Ліка.

"Я бачу, до списку твоїх досягнень додалася амнезія. Пити менше не пробувала?" — в його голосі пролунула насмішка.

Ліка намагалася згадати, що сталося вчора, але все, що їй залишалося, — це відчайдушні спроби зібрати фрагменти в одне ціле. "Це просто якась жарт," — промайнуло в її голові.

Закривши обличчя руками, вона намагалася привести думки до ладу. “Я справді нічого не пам’ятаю... майже нічого,” — промовила вона збентежено. “Може, ви скажете, як я тут опинилася? Це ваша квартира?”

Матвій мовчав, і це ще більше зводило її з розуму. Нерви Ліки були на межі. Хотілося крикнути: “Ну що ти мовчиш?”

“Матвій Олексійович, ви...” — почала Ліка, але він не дав їй закінчити.

“Навіщо так офіційно? Після вчорашнього, "котик" думаю, можна обійтися без 'Ви',” — з усмішкою промовив він.

Обличчя Ліки спалахнуло фарбою. Невже вона дійсно так до нього зверталася? Як у біса вони взагалі зустрілися? Вона ж на зустріч випускників ходила!

“Він що, переслідує мене?” — подумала Ліка.

“Ти часом не переплутала, хто кого переслідує?” — відповів Матвій, і Ліка зрозуміла, що сказала це вголос. “Боже, що зі мною не так?” — картала себе дівчина.

Матвій підійшов ближче. “Ось, може, це освіжить пам’ять.” Він простягнув їй свій мобільний телефон. Спочатку Ліка не зрозуміла, в чому сенс, але коли побачила на екрані повідомлення: “Матвій Олексійович, мені терміново потрібна ваша допомога, справа життя і смерті, приїжджайте, скидую геолокацію”, — в пам’яті одна за одною почали відтворюватися події вчорашнього вечора.

                                      ***

Надіславши смс Загорському, Ліка повернулася до компанії однокласників.

“Ну що, сьогодні побачимо твого бізнесмена?” — не втихала Юля. “Чи дай вгадаю, у нього термінові справи пізнім суботнім вечором?”

“Ну звісно, побачите, заради мене він відкладе будь-які справи,” — самовпевнено відповіла Ліка, хоча чудово розуміла, що шанс того, що Загорський, прочитавши її повідомлення, приїде, дорівнює нулю. Передчуваючи близьке фіаско, Ліка намагалася вгамувати наростаючу тривогу за допомогою ігристого.

Коли серед натовпу Ліка побачила знайому фігуру Загорського, вона підійшла ближче і кинулася йому в обійми. Шокований Матвій не встиг відреагувати, а Ліка, потягнувшись до нього, прошепотіла на вухо: “Будь ласка, підіграйте мені, я буду вашою вічною боржницею.”

Матвій подивився на неї суворим поглядом, примруживши очі. Цієї миті Ліка зрозуміла: “Все пропало.” Нічого більше йому сказати вона не встигла, оскільки до них вже підійшла Юля з компанією ще кількох однокласників. Вона зміряла Загорського з ніг до голови оцінюючим поглядом.

“Може, нарешті познайомиш нас зі своїм хлопцем?” — звернулася вона до Ліки.

Від здивування брови Матвія поповзли догори.і Ліка, усвідомлюючи, що загнала себе в патову ситуацію, передчуваючи крах, зробила крок у безодню: “Матвію, любий, знайомся, це мої однокласники Юля, Віка, Олег, а це мій Матвій.” Ліка притулилася спиною до грудей Загорського, боячись підняти на нього погляд.

“Приємно познайомитися,” — кокетливо промовила Юля. “Рада, що ви до нас приєдналися. Ліка казала, що ви дуже зайнята людина, але заради неї ладні хоч на край світу.”

Від удаваної посмішки м’язи на обличчі Ліки звело судомою. Вона нервово чекала на вирок Загорського. Саме від нього залежало, вийде Ліка з цієї схватки переможницею чи найжалюгіднішою невдахою року.

“А як інакше?” — коротко відповів Матвій, обнявши Ліку за талію. Вона відчула, як тягар вагою тону спав з її плечей.

Після того, як Загорський підтримав її гру, Ліка розслабилася. Випитий протягом вечора алкоголь дав про себе знати, і вона в режимі реального часу вигадувала різні подробиці їхніх стосунків — від історії знайомства до кумедних побутових ситуацій.

Матвій уважно спостерігав за своєю асистенткою, вивчаючи її з іншого, раніше невідомого боку. Ситуація, в якій він опинився з Лічиної милисті, була для нього новим і незвичним досвідом, але в цьому було щось цікаве. Коли він отримав від неї смс, то подумав, що в неї справді сталося щось серйозне, тому не зміг проігнорувати прохання про допомогу. Але він не міг припустити такого повороту. Коли Ліка кинулася йому на шию, він м’яко кажучи, здивувався. А зрозумівши який фарс розіграла дівчина спочатку хотів розвернутися і піти, але, відчувши, наскільки напруженим було її тіло, притиснуте до нього, вирішив зробити дівчині послугу.