Під тиском

Наступного дня всі надії Ліки, що буде легше, розбилися вщент. Матвій безжально завалював її роботою, не залишаючи жодної вільної хвилиночки. З кожною новою задачею Ліка відчувала, як її сили тануть, а в голові крутяться думки про те, як все це витримати. Дівчина ловила на собі співчутливі погляди колег, але жаліти себе не мала сил. Вперше в житті Ліка шкодувала, що немає третьої руки — вона б зараз не завадила.

Щовечора Ліка безсила поверталася додому. Вона швидко кидала щось в рот, приймала душ, а потім падала в ліжко, наче в безодню. Її життя останнім часом обмежувалося лише роботою; навіть з подругами майже не спілкувалася — лише кілька сухих слів телефоном, які не могли компенсувати всю ту втрату зв’язку, яку вона відчувала.

Ліка намагалася всіляко уникати чергових халеп, і поки що їй це вдавалося, але якою ціною? Вона почала тримати на роботі запасний одяг і туфлі про всяк випадок, щовечора перевіряла налаштування будильника, щоб у жодному разі не проспати. Вона намагалася зайвий раз не відкривати рота, робила нагадування в телефоні, щоб не забути, наприклад, яку каву п’є бос. Ці дрібниці ставали її рятівними колами в океані хаосу.

Декілька разів, доведена до відчаю придирками Матвія, вона казала собі: "З мене досить, пишу заяву на звільнення." Але, охолонувши, поверталася до роботи і працювала з ще більшими зусиллями, немов намагаючись довести собі, що може впоратися з будь-яким викликом.

Попри всі старання, Ліка майже ніколи не отримувала похвали від Загорського. Максимум, чого вона домоглася, — це скупе: "Сьогодні ви встигли вчасно." Але відсутність критики Ліка вже сприймала за комплімент. Такий у неї шеф: не багатослівний, завжди зосереджений, серйозний. Ліка ніколи не бачила його з посмішкою на обличчі. Не дарма вона прозвала його "айсберг". Хоча, можливо, це й найкраще — адже якби він був більш люб’язним, ризик закохатися в такого красеня став би неприпустимо високим.

Словом, до чималого списку Лікиних проблем додалася ще одна — на ім’я Альбіна. Її неприязнь останнім часом просто зашкалювала. Кожного разу, коли вона бачила Ліку, а бачилися вони тепер часто, Альбіна просто плювалася ядом. Ліка і раніше знала з пліток, що Альбіна має плани на Загорського, але тепер все це стало очевидним. Альбіна навідувалася до кабінету шефа щонайменше раз на день, і Ліка декілька разів ставала випадковим свідком, як вона запрошувала Матвія то пообідати, то на вікенд до батьків. Той або ввічливо відмовляв, або обіцяв подумати.

Ліка не могла збагнути, як можна бути такою нав’язливою. "Має ж бути в дівчини якась гідність," — думала вона, спостерігаючи за Альбіною. Але, здавалося, у її світі не було місця для гідності, лише для амбіцій та бажання. Це дратувало Ліку ще більше, адже вона сама намагалася утриматися на плаву в цьому океані стресу, а тут ще й Альбіна, як акула, готова вхопити її за слабке місце. 

Ліка останнім часом часто ставила собі питання, чому Альбіна обрала саме її об'єктом своїх нападок. З іншими  піар-менеджерка  теж не була особливо люб'язною, але до Ліки її ненависть мала особливий відтінок. Можливо, все почалося з того випадку на нараді — Ліка добре пам'ятала, як Альбіна тоді з презирством дивилася на неї, ніби вона була не співробітником, а непроханим гостем на званій вечері. А може, справа в тому, що Ліка знаходилася у безпосередній близькості до її обожнюваного Матвія. Бачить Бог, Ліка із задоволенням помінялася б з нею місцями — лише б не отримувати ті злі погляди, які Альбіна роздавала, як безкоштовні візитки.

Ще в перший день роботи Ліки на посаді асистента Загорського Альбіна підійшла до її робочого столу і зневажливо промовила: "Думаєш, ти надовго тут затримаєшся? Темп Матвія не витримують навіть професіонали, не кажучи вже про недолугих дилетантів. Мабуть, бути посміховиськом для всього офісу тобі сподобалося, вирішила розтягнути задоволення?" Ліка лише усміхнулася у відповідь, уявляючи, як Альбіна колись сама стане зіркою комедійного шоу.

У такому темпі та хаосі майже добіг кінця випробувальний термін Ліки. За цей час її вміння та навички покращилися неймовірно. Дівчина ніколи не могла уявити, що з такою легкістю освоїть всі ці раніше незрозумілі комп'ютерні програми. Тепер створити презентацію, відредагувати документ чи навіть налаштувати складну таблицю в Excel стало для неї справжньою прогулянкою в парку — якби тільки в парку не було стільки людей, які постійно заважали.

Весь офіс дивувався Лічиним успіхам. Спочатку колеги робили ставки, скільки ж днів вона протримається на цій посаді. Максимум, який їй пророкували, — три дні. І ось, коли Ліка дійшла до третього тижня, їй почали здаватися ці ставки чимось на кшталт лотереї — тільки без призів. Навіть Матвій деколи дивився на Ліку з повагою, принаймні так вона трактувала ці погляди. Можливо, він просто намагався зрозуміти, як вона змогла вижити в цьому офісному джунглі.

Ліка дуже сподівалася, що через якихось чотири дні її випробувальний термін закінчиться, і вона отримає посаду на постійній основі. Залишалося лише дочекатися наступного вівторка. Вона навіть почала планувати, як святкуватиме цю перемогу: можливо, замовить піцу в офіс або влаштує вечірку з танцями, де головним номером буде "Танець асистента Загорського". Головне, щоб Альбіна не зіпсувала свято своїми коментарями — Ліка вже уявляла, як та знову з'явиться з привітанням у стилі "Вітаю, ти все ще тут?"