Перші уроки хаосу

Справжній хаос в житті Ліки розпочався з понеділка. Перше, що вона побачила на своєму новому робочому комп'ютері, — це список завдань на сьогодні. "Може, це помилка? Може, Загорський мав на увазі тиждень, а не день?" — думала вона, розглядаючи екран. Але ні, це не була помилка. На екрані монітора висвітилося повідомлення: Матвій надіслав ще один файл з завданнями.

"Схоже, буде весело," — пробурмотіла Ліка, намагаючись приховати паніку, що наростала всередині.

Решта дня пройшла в шаленому темпі. Коридорами офісу Ліка більше не ходила, а бігала, мало не збиваючи з ніг колег. "Вибач, не хотіла!" — кидала вона, минаючи їх, як гепард, що полює на свою здобич.

Скільки разів за сьогодні Матвій давав їй вказівки? Його нескінченні: "Принеси", "Перероби", "Забронюй", "Скасуй", "Видрукуй", "Відредагуй" і так далі зводили з розуму. Ліка вже почала думати, що у нього є особлива кнопка, яка генерує ці команди без зупинки.

А якщо врахувати той факт, що подібна робота не входить у топ улюблених для Ліки, те, що дівчина трималася, було майже подвигом. З технікою в Ліки не складалося. На попередній посаді вона, звісно, трохи набила руку, однак не настільки. Вона намагалася зосередитися на тому, що робить, але комп'ютер постійно видавав їй якісь помилки. "Може, це комп'ютер мене не любить?" — думала вона, намагаючись розібратися з черговим завданням.

Коли Ліка намагалася відредагувати документ, програма раптом зависла. "Отже, ти вирішила влаштувати мені сюрприз, так?" — запитала вона свій комп'ютер, як ніби він міг відповісти. "Ти ж знаєш, що в мене вже є достатньо стресу на сьогодні!"

Після кількох спроб вона нарешті змогла відкрити файл, але тут же отримала ще одне повідомлення від Матвія: "Ліка, де звіт?" Вона витерла піт з чола. "Я ж тільки що його відкрила!" — встигла подумати, перш ніж знову кинутися в бій.

І ось, бігаючи між кабінетами, вона натрапила на Марину, яка, здавалося, насолоджувалася свєю кавовою перврю. "Ти куди так мчиш?" — запитала подруга.

"На фронт!" — відповіла Ліка, сміючись. "Матвій знову в режимі 'потрібно терміново', а я — його особистий кур'єр!"

Марина усміхнулася, але в її очах читалася співчуття. "Тримайся! Якщо що, я завжди готова прийти на допомогу… або принести тобі каву!"

Ліка кивнула, відчуваючи, як підтримка подруги додає їй сил. "Дякую! Якщо я не повернуся до обіду, значить, мене захопила техніка!" — пожартувала вона, знову мчачи до кабінету Матвія.

Кожен новий виклик здавався їй все більш складним, але Ліка знала: якщо не зламається під тиском, зможе впоратися з усім. І навіть якщо її день нагадував епізод з комедійного фільму, вона була готова боротися за своє місце під сонцем.

В кінці робочого дня, вижата мов лимон, Ліка сподівалася на похвалу від шефа. Вона пишалася собою, що витримала цей шалений темп. Чи надовго її вистачить працювати в такому ритмі — важко сказати, але сьогодні вона святкувала маленьку перемогу. "Я справилася!" — думала вона, уявляючи, як святкуватиме цю перемогу з подругами за келихом вина.

Але, проходячи повз її робочого столу, Матвій сухо підсумував результати першого робочого дня Ліки на новій посаді: "Працюєте повільно. Сподіваюся, ви це виправите."

Ліка відчула, як у неї всередині все обірвалося. "Повільно?" — подумала вона, намагаючись стримати сльози. "Я ж бігала, як молода газель, а не повільна черепаха!" Вона навіть уявила, як Матвій з'являється на її робочому місці з хронометром, відзначаючи, скільки часу вона витрачає на кожне завдання.

"Дякую за зворотний зв'язок," — вимовила Ліка, намагаючись не видавати своїх емоцій. Вона знала, що критика — це частина роботи, але чомусь після всього, що вона витримала, це відчувалося як удар нижче пояса.

Матвій кивнув і пішов далі, залишаючи Ліку наодинці з її думками. Вона глибоко зітхнула, намагаючись знайти в собі сили. "Може, я справді повільно працюю?" — запитала вона себе. "Але ж я тільки починаю! Чи не могли б вони дати мені хоч трохи часу?"

Ліка вирішила, що не дозволить цій критичній ноті зіпсувати її настрій. Вона підняла голову, згадала про підтримку подруг і вирішила, що наступного дня буде ще старанніше. "Я покажу йому, на що здатна," — пообіцяла вона собі.

Вийшовши з офісу, Ліка відчула, як напруга поступово відступає. Вона зустріла Олю, яка вже чекала на неї біля виходу. "Ну що, як пройшов твій перший день?" — запитала подруга з усмішкою.

"О, ти б не повірила," — відповіла Ліка, намагаючись виглядати оптимістично. "Матвій вважає, що я працюю повільно."

Оля засміялася. "Слухай, він завжди такий. Не звертай уваги! Головне, що ти витримала."

"Так, я знаю," — зітхнула Ліка. "Але іноді хочеться, щоб і його хтось поставив на місце."

"Може, я прийду на твоє місце і скажу йому, що він повільно думає?" — жартувала Оля, і Ліка не змогла стримати усмішку