Глава 7 (глава 5,6 від лиця Кирила)

Нарешті у цій академії з'явиться новенька, ще й у моїй кімнаті. Яке ж щастя, сподіваюся на те, що вона не буде якоюсь грубою дівчинкою десяти років. 

Саме такі думки літали у моїй голові голові весь урок. 

Нарешті закінчився час проведення уроку і настав час відпочинку. Я йшов у свою кімнату та вже почав складати образ нової учениці, але ніякі образи не з'являлися у думках. Щось мені підказувало, що ми будемо друзями. 

Я увійшов до кімнати та сів на підвіконня почитати книгу, щоб скоротити час. І нарешті моєму очікуванню настав кінець. До кімнати увійшла Німі та новенька. Остання зацікавлено поглянула на мене та Марізу, ну, зрозуміло чому, вона ж нас в перший раз бачить, як і цю академію. Я впав в легкий шок, новенька виглядала десь на 15 років. Її русяве, волнисте волосся до ліктів чудово доповнювали зелені, немов тисячі ізумрудів, очі. Також в неї був курносий ніс, трохи більший ніж норма, зріст та струнка фігура. Ні, ви не подумайте, я так полюбив її не за зовнішність, а за щось інше, ще не зрозуміле людству. Відчуття переповнювали мене всередині, але я намагався не видавати своїх справжніх почуттів, а то мало ще що про мене подумає. Я не міг відвести погляду від неї, це було не схоже на мене. Я старанно намагався сконцентруватися на книжці, але бажання ще раз побачити її раз у раз захоплювали мене. 

Все таки, я зміг продовжити читати книгу та забути про нову ученицю. Але не встиг я дочитати навіть третю сторінку, як по кімнаті роздався гучний та різкий стукіт у двері. Я швидко зорієнтуватися та прочистив своє горло, щоб відповісти на стукіт правильно поставленим голосом.  

До кімнати увійшов вже добре мені знайомий слуга Лімос, покланився нам, та сказав запрошення для новенької до директора. Коли вона вийшла за двері, то слуга не голосно промовив окреме запрошення нам на практику Асі. Тепер я хоч знаю як її звуть, вже щось. 

Я почав швидко збиратися, бо хотілося швидше побачити, яка в неї магія. На жаль, я розумію, що від моєї спішки нічого не зміниться і Ася все одно буде говорити з директором десь п'ять хвилин, але ж іноді так хочеться не послухати логіку і зробити щось нерозумне. Я вийшов за двері найпершим, і ускореним кроком пійшов до майданчика. 

"Ніколи не думав, що буду бігати за дівчиною"— пролунали думки в моїй голові. Я став не впізнавати себе. Куди ж подівся той не говіркий, розумний та холодний хлопець, що раніше жив у мені? Ніколи не дізнаюся відповідь на це питання. Мене ніби підмінили. 

Я тільки зараз помітив, що вже знаходжуся на майданчику та збираюся ідти далі — у ліс. Я зробив пару кровік назад та став чекати на інших учнів. Другими прийшли Варя, Німі та Маріза. Вони жваво щось говорили, але так тихо, що підслухати було майже неможливо. Майже. З моїм то ідеальним слухом я чув, що вони обговорювали які стихії можуть бути підвладними Асі. Але це було сказано не як сплетні, а як підтримка за подругу, що сильно мене порадувало. Вони нарешті побачили мене, помахали рукою та вирішили вишикуватися зі мною в одну стручку. Скупчення дівчат не хотіли мене вплутувати в їхні розмови, бо розуміли, що я як завжди скажу 2 слова та замовкну, поринувши у свої думки. Правильно зробили, у мене був саме такий план подій.

 Мені було нудно вдуплятися у вхід до академії, тому я вирішив прислухатися до своїх почуттів, розслабитися та просто відключатися від зовнішнього світу. Я закрив очі. Чувся характерний шелест листя, легкий свист у вухах давав знати, що на вулиці була вітряна погода. Дуже малі краплі дощу блаженно падали на обличчя, проганяючи в сон. Щоб краще відчути воду я підняв голову вверх, повністю занурюючись в розслаблення. Вода— моя рідна стихія, я завжди любив дивитися на пінні хвилі океану коли був у відпустці з батьками, завжди любив ходити в душ, тільки із за відчуття, як прозора рідина розтікалася по моєму тілу..

Так, стоп! Щось я загубив відлік часу, навіть не знаю, скільки б ще так простояв. Я нервово розплющив очі, остаточно просипаючись. З-за дверей виходила Ася та Лорд Адор. Перша роздивлялася всю округу, ніби намагаючись закорбувати в пам'яті кожну деталь, а от другий обвів всіх присутніх довгим поглядом, задоволено посміхнувся, і продовжив шлях у спокійному стані. 

Всі учні цієї академії випрямили спини, припинили розмови та схилили голови у знак поваги до директора. Адор з задоволення спостерігав за цим явищем, він був явно радий що добився такого ступеня в своєму крихітному, нікому не важливому житті.

Вони вийшли в середину майдану, вставши один навпроти одного. 

—Тірам, підійди до мене та створи дві кам'яні статуї.— несподівано промовив Адор. Від такої неочікуваної промови декілька людей здригнулися, а особливо сам Тірам. Через своє хвилювання, хлопчик підійшов до назначеного місця і зашевешив пальцями. Через декілька секунд на тому місті вже стояли дві міцні споруди. Після чаклування директор одразу ж звернувся до дівчини:

—Ася, вистави руки в сторону одної кам'яної споруди та уяви, що ти ламаеш її. Спробуй це завдяки різним стихіям.

Вона виставила долоні у бік статуї. Заплючила очі, та зосередилась на уявленнях про стихії. Було трохи смішно спостерігати, як вона насупила чоло і перестала рухатись, повністю забувши про свій вигляд. Через кілька секунд вона розплющила очі і побачила, що з спорудою так нічого й не відбулося, і вона так і стоїть на місці. На обличчі Асі була крапля розгубленості та суму, але вона швидко прибрала всі емоції та знову приготувалася до завдання. У неї нічого не вийшло і з другого разу, і з третього, і з четвертого. 

"А може в неї немає магії..?" — ця думка зробила малі порізи на серці. А й справді, може я роблю все це марно і вона не має до мене ніякого захоплення.. Так, хто дав цім думкам керувати мною? Нічого не марно, от зараз у неї як все получится і буде добре! 

Несподівано для всіх, вона плавно потягнула одну руку до неба. Ася стояла декілька секунд, просто піднявши руку. 

Раптом, всю округу засліпило сяйвом. А от цього ніхто не передбачав! Всі учні, і навіть сам директор зіщулилися, намагаючись вберегтися від світла. Німі навіть притулилася до Варі.