Глава 3

Прокинулася я у кімнаті з дуже блідими жовтими стінами, оздоблених купою дрібних деталей, одним великим вікном та темно-коричневою підлогою. Сама я лежала на одномісному ліжку але що найбільше мене вразило— крім мого спального місця поряд знаходилося ще чотири ліжка. Ця новина дещо приголомшила мене, ввела в легкий шок, але через пару хвилин я зробила висновок для себе: краще діяти, а не валятися на ліжку і роздивлятися візерунки на стіні.

"Як же голова болить, нічого не пом'ятаю!"— мало не заволала в голос я від досади.

Хоч як б ця думка не закралася в мою бідну голову, але я змусила її відійти подалі та поступитися більш корисним ідеям. Обов'язково треба заглянути у вікно, щоб хоча б зрозуміти на який час цей чорно-білий гад мене присипав. Я зрозуміла, що знаходжусь приблизно на другому поверсі, але треба було б розглянути все якомога детальніше. Я почала розглядати пейзаж, що мені відкрився і побачила не якісь степи, не гори, не якесь місто а просто.. ліс? Ех, якби все було настільки легко як думалося то я вже була б міліонером і жила десь в Дубаї.. але всі свої мрії треба перенести на другий план, зараз зовсім не час до їх обмірковування. На вулиці вже почало світати, значить як мінімум ніч я точно проспала. Може, я вже в академії? Треба розгледіти будинок у якому я знаходжусь.

Я пильно подивилася у двері кімнати, вони були такого ж кольору як і підлога. Коли я вийшла за них то переді мною відкрився коридор. А на що ще можна подумати, що тут сад з солодкими яблуками? Я вирішила трохи почекати хоч на когось, щоб ця людина пояснила мені що відбувається, і не помилилася. Немов по моєму наказу повз пройшла дівчинка приблизно років 11. Вона була одягнута в синнє худі та  чорні широкі штани. Я обережно підійшла до неї та не голосно запитала:

—добрий день, вибачте, а де я знаходжусь?

—привіт, а ти новенька?— зацікавлено відповіла вона. Яка ще новенька, я серьезно у академії?

—новенька?

—точно новенька! Зараз ти знаходишся у академії Лорда Адора, тебе ж забирав чорно-білий хлопчисько на ім'я Назак? 

Нарешті я знаю його ім'я, але зараз мене зацікавило зовсім інше. Усе таки мої здогадки були правдиві, я у академії. Ну і що тут робити, магію ізучати? А можна не треба?

—а можешь мені трохи подробніше розповісти про це місце?— я хотіла дізнатися як найбільше.

—точно! Ти ж ще нічого не знаєш! Ходімо до моєї кімнати, я тобі все розповім! 

Вона схватила мене за зап'ясття та потощила до дверей. До дверей, з яких я щойно вийшла! Ну що, це в них звичка якась брати за зап'ясття? Хоча мені цікаво, де саме її ліжко? 

Ми увійшли до кімнати. Це єдине місце, яке я вже закорбувала напам'ять. Як я дізналася пізніше, спальне місце дівчинки стояло ліворуч від мого. Як співпадає, людина, яку я першою зустріла тут ще й на сусідньому ліжку! Я хотіла видавити з неї все, що можна, щоб дізнатися більше інформації. Мої думки перервав вигук дівчини, який попереджав, що вона хоче почати говорити. Ну що ж, я тебе слухаю.

—Як ти вже зрозуміла, у цій академії вчиться учень на ім'я Назак. Його магія закладаються в тім, що він вміє робити портали в інше місце та читати думки.

На цьому моменту дівчинка затнулася, розглядаючи моє занепокоєне обличчя. Так от чого це "піаніно" так на мене поглядав, він читав мої думки! Треба буде з ним поокуратніше, а то..

Не встигла я навіть закінчити свою думку, як до кімнати зайшла дівчинка років 12, з довгим коричневим волоссям та синьо-зеленими очима. Деякі пасма були пофарбовані в білий колір, що додавало її вигляду різноманітності. Коли вона побачила мене то залилася тоною розгубленості та недоуміння. 

—Ем.. Вибач.. А ти хто?—через декілька секунд сказала вона.

—Мене звати Ася, я новенька у вашій академії.

Вона з недовірою подивилася на мене, але коли її погляд зіткнувся з другою персоною яка досі сиділа на своему ліжку і розглядала Асю, вона втомлено позіхнула і сіла на ліжко навпроти мого. Хоч вона і недовірливо ставилася до мене, але в далені свідомості  мені здається що ми можемо бути друзями.