Глава 18. Небачена спокуса

Глава 18. Небачена спокуса

«Я можу встояти перед чим завгодно, окрім спокуси.»

 Оскар Уайльд

***

Владислав

Отже, вона потренуватися вирішила. Яка молодчинка! Ще й подругу свою привела, яка не тямить, що і як робити. А Яніна, як профі, так вправно на тренажерах займається. Мабуть, споглядав би картину її спокусливих сідничок цілий день. 

Відпиваю ковток води після довгих тренувань та витираю рушником піт з чола, все відтягуючи зустріч із дівчатами та споглядаючи за Яніною. Але якщо не підійду, то буду шкодувати. 

І що я роблю? Навіщо до неї йду? Адже не хочу жодних стосунків, ні серйозних, ні вільних! Жінки тепер після Ніки – моє табу. Проте ноги самі несуть у напрямку до Яніни. Я знову одержимо хочу почути її голос, побачити зніяковіння на обличчі, що спричинене моєю присутністю. Прочитати в її очах розгубленість і ненависть, які мене притягують магнітом. Почути в кінці кінців вибухові спалахи характеру дівчини, які кидає вона мені своїм гострим язичком.

Чим ближче підходжу, тим яскравіше відчуваю запах ванілі. Чую сміх дівчини і мимоволі сам посміхаюсь. Здається, я дурію, але не можу встояти перед ароматом дівчини, як і перед нею самою.

– Марино, ти що, вперше в спортзалі? – продовжує сміятися дівчина.

– Взагалі-то так, – відповідає її подруга, як я вже зрозумів, Марина. – Навіть не уявляю, як ти тут цілий рік працюєш над собою? Це ж знущання над власним тілом! 

Цілий рік? А я дізнався тільки сьогодні, що Яніна сюди ходить тренуватися? Як? Чому? 

– Е ні, люба, – відповідає Яніна, а я, наче головний вовк, дивлюсь на її випуклі форми та безцеремонно підслуховую розмову. – Я люблю спорт. А коли щось любиш, воно обов'язково приносить тобі задоволення. 

О, як я з нею погоджуюсь стосовно спорту. Особливо доставляє задоволення особисто мені ось таке споглядання за апетитними сідничками дівчини і як рухаються її стегна. Аж голосно глитнув.

– Не можу погодитися, що таке знущання принесе задоволення мені, – заперечує Марина. – Як взагалі користуватися цією штукою? – гнівається та вказує на велотренажер.

– Дивись, люба, – показує власним прикладом Яніна та коментує, – сідаєш на нього та починаєш рухатися…

Я, здається, не чув останні слова, які дівчина промовила. Завис лише на цих. Аж очі прикрив на мить, так уявив цю картинку, яку тільки-но почув з її слів. Хоча в моїй уяві дівчина не на велотренажер сідала. Ха! Мене вже починає плющити і це не до добра.

– Привіт, дівчата. Вам потрібен особистий тренер? – підійшов до них та запитав з усмішкою.

Ще б трішки постояв, вирячившись на форми Яніни… їй-богу, не стримався б! Потягнув би її в душову!

– Так, потрібен, – відповідає Марина, не дивлячись на мене, а вперто намагаючись впоратися з тренажером.

– Ти? – здивовано вирячила очі моя шалена. – Що ти тут робиш? Слідкуєш за мною?

Ой, як не чемно отак вітати свого боса! Ані крихти поваги. Доведеться їй таки дати пару уроків як навчитися поважати людей.

Марина повернула голову в нашу сторону та від здивування замовкла, а лише спостерігає за виставою номер два. Вистава номер один, була два дні тому, здається. Потрібно вже продавати квитки, ми з Яніною стаємо популярними.

– Так, я, – відповів дівчині та щасливо посміхаюся. 

Її очі горять гнівом, злістю, але мене це не лякає, а навпаки, притягує і тішить.

І чому це я усміхаюся на всі тридцять два, наче радий бачити Яніну? Хоча, дійсно, радий. Сам не відаю, чому, але це так. А ще задоволений, що чую її гострий язичок. Звичайно, я знаю, як можна закрити їй рота і впоратися з тим неслухняним язичком, але нехай… не зараз… не при свідках.

– А ти мріяла побачити когось іншого? – питаю її. – Невже хотіла мені зраджувати?

– А… а ви разом? – дивується подруга та здивовано вирячила очі.

– Так, – радісно відповів та всміхнувся.

– Ні! – вигукнула Яніна, чим дуже потішила мене. – Слухай, я бачу, чим далі в ліс, тим більше дров. Ти справді божевільний! Ми з тобою не разом, щоб я тобі зраджувала! 

– Гарна приказка, – зацінив її жарт. – Проте я знаю іншу: вовків боятися, в ліс не ходити. Але ти маєш свого персонального вовка, тому боятися не варто. А стосовно того, що не разом, здається, я тобі сьогодні зробив пропозицію. Ти тоді зробила висновок, що ми обоє божевільні, тож ми з тобою в одному човні, – нагадав дівчині моє спонтанне рішення.

І куди мене понесло? Я ж не хочу жодних стосунків. Але побісити її ой як хочу. Здається, я став залежним від бісиків Яніни… Ну давай, мила, я ж бачу, що тобі не сподобалися мої слова. Як ти на них відреагуєш?

Яніна злізає з велотренажера, весь час пропалюючи в мені дірку своїм ненависним поглядом. Ой, я вже починаю боятись! Ха! Що цього разу буде?

Два дні тому обидві мої щоки постраждали, одна з них, до речі, ще ніяк не може повністю загоїтися, подряпини залишилися. Та нехай навіть шрам там буде, я матиму змогу гордо його носити, бо він від її рук мені дістався. І зараз я все стерплю, що б вона тільки не викинула. Одержимо хочу відчути гнів дівчини, спрямований на мене.