Глава 17. Колишня

Глава 17. Колишня

«Я не хочу ні з ким надто зближуватися. Не хочу, щоб хтось знав, що я відчуваю і думаю. І якщо ви не в змозі зрозуміти, що я з себе уявляю, слухаючи мою музику, що ж, на жаль...»

Курт Кобейн

***

Владислав

Зранку прокинувся раніше та одразу подзвонив до квіткового магазину. Замовив якнайкращий букет білих лілій і попросив написати записку від мого імені та покласти її у квіти. Запитали адресу дівчини і я відповів. Цю інформацію я дізнався ще вчора, тому проблем не виникло. Звісно, кортіло самому привезти квіти та чекати хоч і до вечора, поки Яніна не відчинить мені двері. Але не сьогодні. Дівчина ще біситься, тому я яскраво бачу, що не відкриє двері перед моєю персоною. А кур'єр – саме те. Несподівано і швидко квіти з запискою потраплять до рук красуні. 

Не витримав і набрав її номер знову, коли вже точно знав, що вона отримала моє замовлення. Вчора не вдалося нам поговорити, бо моє боягузтво і п'яний настрій до цього не довели. Напився увечері, як чіп. А все через те, щоб тримати себе в руках та не приїхати до дівчини і не зарватися у її квартиру без всіляких непотрібних вмовлянь. Не дозволяю собі водити авто у нетверезому стані, тому це було найкращим виходом. Але так і не зміг вимовити жодного слова, лише насолодився її схвильованим голосом хоч декілька секунд.

Цього разу я вже говорив, оскільки проспався, протверезів і міг вільно володіти мовою. Та Яніна точно, як той кактус, викидає свої колючки і не підпускає до себе ні на міліметр ближче. Довелося запропонувати жити разом (який чорт мене потягнув за язика?), зізнатися у своїх почуттях і розповісти, що не спав пів ночі, а думав про неї, але і це їй не прийшлося до смаку.

Цікаво, чому ж вона так впирається? Боїться мене, наче вогню. Ну помилився в минулому, оступився, каюсь! З ким не буває? Але ж не динамити тепер мене постійно. Невже я такий занепалий чоловік в її очах, що навіть не гідний нормального спілкування та поваги? Я все-таки її бос і вона повинна мене поважати!

Те їй не так, це їй не те… от бісова дівка! Квіти їй не подобаються… Ні троянди, ні лілії… ти ба! А які тоді їй до вподоби? Невже ромашки? Наступного разу подарую дівчині ромашки і нехай гадає на них люблю я її чи ні. Гррр… 

І чому вона мене так завела з самого ранку? Ще ні одна дівчина не засідала в моїх думках так надовго. Сам себе не впізнаю. Хочу то ніжно обійняти її та захистити від усього світу і себе в тому числі, то притиснути собою до стіни, щоб зрозуміла, з ким говорить. Дійсно, треба вже лікуватися. Стаю схожий на психічно неврівноважену людину.

Випив вранішньої кави і трохи збадьорився. Треба їхати до спортзалу та витряхувати з себе повністю вчорашній алкоголь і сьогоднішній песимістичний настрій. 

Гарячий душ зранку – найкраще бадьорить. Ще знаю один спосіб, який бадьорить краще за душ – гарячий секс. Але похмілля фігова штука. Не бажаю зараз нічого. 

Поки одягав спортивні штани та футболку, пролунав дзвінок мобільного. Чомусь подумав про Яніну. Ми завершили розмову на поганій ноті. Можливо, вона вибачитися хоче за свій холодний тон?

– Невже скучила, красуне? – радісно запитав у трубку.

– Звісно, скучила. Привіт, красунчику, – пролунав голос моєї колишньої чи то ще «теперішньої».

Якого біса? 

Відвів телефон від вуха та побачив ім'я «Вероніка». Господи, який я дурень! А ще подумав, що Яніні закортіло вибачитися. Хм… Яніна і вибачення? Не в цьому житті! Зовсім уже мозок почав плавитися від думок про неї.

– Ем… Чого треба, Ніко? – з холодним тоном запитав.

– Ой, як не ввічливо, Владику, – похнюпилася співрозмовниця. – Я, до речі, вже третій день думаю про тебе. Як ти? Чому не телефонуєш? 

– Справ багато. Був зайнятий.

З Нікою у нас «вільні відносини». Їй потрібні гроші, мені секс – все взаємовигідно й зрозуміло. Зустрічаємося декілька разів на тиждень, коли один одного можемо й хочемо задовольнити. Ніяких обіцянок, ніяких сварок, ніяких образ і тим паче ніякого кохання. Вона мене не турбує з цього приводу, а я її. Здається, чудові стосунки з усіх можливих. 

Але останнім часом я зовсім забув про Ніку. Яніна відбила все бажання зустрічатися з цією продажною дівкою. Треба якось їй сказати, що прийшов кінець нашим вільним стосункам.

– Розумію, – протягує дівчина. – Може, сьогодні зустрінемося? 

Звичайно, запитання спокусливе. Тим паче знаючи, яка вона шалена в ліжку, ще більше заманливе. Але чомусь не хочеться…

– Не сьогодні, – відповідаю.

– Як це? – дивується моїм словам.

Чесно кажучи, я і сам дивуюся. Змінився до невпізнання. «Хто ти, Владе?» – подивився на себе у дзеркало та поставив німе запитання.

Тим часом Ніка очікує мою відповідь.

– Ніко, я сказав не хочу сьогодні. І крапка, – нагрубив, але цього вона домоглася сама.

– Але мені гроші потрібні, – дивує мене.

– Гроші потрібно заробляти, – чітко кажу.

– Ну так я і хочу заробити, – шокує мене заявою.