Глава 15. Самообман

Глава 15. Самообман

«Коли хтось закоханий, він завжди починає з обману себе, а завжди закінчує обманом інших. Ось що світ називає романтикою.»

Оскар Уайльд

***

Яніна

Забігла у під'їзд, а потім і в квартиру, наче за мною гналися собаки. А всього лише один чоловік дав такий привід злякатися і тікати від нього, ніби від зграї собак. Влад сьогодні наче вирішив випробувати моє терпіння і витримку на всі сто відсотків, а то й двісті. А я поводилася поруч з ним, як закохана дівчинка, якій дуже важлива та крихта уваги від коханого і такого бажаного чоловіка.

Боже, яка я дурепа! Як же можна так поводитися з чоловіком, якого ненавидиш… і кохаєш одночасно? Тепер він точно знає, що я хотіла… бажала відчути його поцілунок. 

Яніно, тобі потрібно мати велику силу волі, а також сталеву витримку, щоб більше цього не повторилося. В жодному разі. Ще тиждень, один-єдиний тиждень залишився. Треба якось протриматися і не піддатися його спокусі. А Влад, уміло, і справді, як той змій-спокусник, зваблює мене, щоб піддалася йому. 

Він цілував мою руку, а я тремтіла й мліла від небаченої та довгоочікуваної ніжності. А потім, коли його губи були в декількох міліметрах від моїх, завмерла в передчутті і навіть не дихала. Так хотіла хоч раз відчути його поцілунок. Та я ледь не попросила його мене поцілувати! Як можна, Яніно? Як же можна ненавидіти й кохати одночасно?

Я, як той одинокий місяць, що приречений бути без пари. Я не можу його забути. Сходжу з розуму без нього. Коли я на самоті, мрію побачити, відчувати його обійми, поцілунки. А коли поруч з ним, хочу прибити його, придушити… за те, що він не мій і ніколи не буде. 

Боже мій, він мені стільки болю й образи завдав... він мені серце розбив, але я все одно продовжую його кохати. Почуття ніде так і не ділися за стільки років. Я лише стала черствою і жорстокою до чоловіків, вважаючи, що всі вони однакові. 

Стільки часу пройшло… Я намагалася його забути, стерти невзаємні почуття, видалити їх з душі і серця. Всіх обманювала, що кохання не для мене і я ніколи не покохаю. Але я дійсно так вважала… Гадала, що не гідна кохання. А це лише одна-єдина психологічна травма так на мене вплинула. 

Пам'ятаю, скільки разів Аріна мені говорила, щоб я знайшла собі хлопця, покохала його. Я все відмовками відмахувалася, але вже тоді моє серце було розбите чоловіком. Я вдало маскувала біль за усмішкою, казала, що нізащо у світі не покохаю. І це була правда. Обман лише у тому, що я вже тоді кохала.

Через стільки років я навчилася не довіряти чоловікам. Якісь відносини доводилося заводити. В університеті багато хлопців намагалися створити зі мною стосунки. Сходила на декілька зустрічей. Навіть цілувалася. Але проблема в тому, що я постійно бачила в кожному хлопцю Влада. Чи хотіла бачити? Яка вже різниця? Все можливо. 

Колір очей, колір волосся, форма губ, усмішки, голос, звички – все не те, що було притаманне Владу. Хлопці були то низького зросту, то не так сиділи, то не так мене обіймали, не так цілували… хоч і смак поцілунку Влада мені був не знайомий. Пізніше після декількох побачень вони самі від мене тікали, бо я не давала взаємності та ніяких марних надій. Почали мене називати неприступною, а мені було байдуже до того. Я собі просто навчалася і намагалася заспокоювати своє серце сама. 

От тільки не вдалося його повністю заспокоїти, як він знову з'явився у моєму житті. І почуття, що не погасли за стільки років, знову запалали з неконтрольованим для мене багаттям. Хочу то поцілувати його, то прибити. Або ж і те й інше одночасно.

Хм… а що то було стосовно клубу? Та як він сміє забороняти мені ходити туди? Геть уже здурів через наше протистояння чи що? В нас з Мариною домовленість – ми завтра йдемо в клуб. І я піду. Наперекір йому. Нехай навіть і не думає, що лише одним своїм словом він здатний заборонити мені щось робити проти моєї волі. 

Вчора не вдалося нам із подругою нормально відпочити та поговорити, тож зробимо це завтра. І нехай навіть він там буде… я вмію маскувати біль… за усмішкою. Буду посміхатися й веселитися чоловіку на зло.

Хоча я здогадуюся, чому він так сказав. Ймовірно, через те, щоб я більше не бачила як він з жінками розважається. Невже сумління мучить після вчорашнього, коли я узріла його з тією кралею? Хах! Смішно до втрати пульсу!

Та кому він потрібен? Чоловік, який не знає міру грошам, вважає, що все в житті можна купити, який не знає міру жінкам, змінює їх, як шкарпетки… Кому такий потрібен? Мені!? Та боже збав від такого щастя! 

Владику, будь спокійний, мене аж ніяк не зачепила вчорашня картина! Продовжуй в тому дусі!

О, Боже… Ну і кому я брешу? Собі? Себе ж не обманеш… Звісно, мені вчора стало боляче. Навіть дуже. Знову серце краялося від образи. А потім я, як та дурепа, витріщалася на його голий торс і одержимо хотіла доторкнутися. А сьогодні страшенно сильно хотіла відчути його губ на своїх… І як перебороти це немислиме бажання? Хто підкаже?

Із калейдоскопу думок вирвав мене дзвінок мобільного. Матуся хвилюється. Я їй не телефонувала ще сьогодні.

– Ало, мам. Привіт, – радію її дзвінку.

– Доню, привіт, мила. Як справи?