Глава 14. Бажання поцілунку

Глава 14. Бажання поцілунку

«Поцілунок – найкращий спосіб зупинити фонтан жіночого красномовства.»

Невідомий автор

***

Владислав

– Яніно, давай я підвезу тебе і ми про все поговоримо, – прошу і продовжую тримати її за руку.

– Немає нам про що говорити, Владе. Немає! – наголошує. – Дай мені спокій врешті-решт.

– Я через тебе спати цілу ніч не міг, – почав я, гадаючи, що це щось змінить. – Все думав і думав, чому ти була вчора така сумна… Знаю, мені пробачення немає і ти в цьому вчора остаточно переконалася. Та хочу запевнити, що не було того, про що ти подумала. 

– А мені байдуже до всього! – вигукнула. – До тебе, до твоїх переживань, до дівок твоїх, з якими ти спиш. Розумієш? До всього байдуже!

– Ти ревнуєш? – усміхнено запитав, насолоджуючись її емоціями. 

Адже вона спеціально мені це все говорить, щоб приховати головне. Але емоції ніяк не приховаєш. Тим більше з таким характером як у неї.

– Що!? – враз змінилася на обличчі та намагається вирватися з моєї долоні. Але я тримаю міцно. – Відпусти! Другий синець буде!

Я послабив хватку, але відпускати не хочу. Не можу пояснити свою поведінку. Взяв іншу її руку у свою, щоб не могла вирватися від мене й утекти.

– Владе, відпусти мене! – підвищує тон.

– Тобі доведеться зі мною поїхати, – посміхнувся, підняв її на руки та несу до машини.

– Що ти витворяєш, негіднику? – вигукнула не своїм голосом.

– Кричи, маленька, – кажу усміхаючись. – Кричи голосніше. Нехай все місто збіжиться на твої крики та побачить, в чиїх ти обіймах.

Яніна замовкла на моїх словах, але почала брикатися. Важче стало нести дівчину, але від цього не менш бажаю її. Хочу просто поговорити, з'ясувати все та поставити всі крапки над «і». Я так багато прошу?

Посадив її на пасажирське сидіння та закрив дверцята. Потрібно швидко самому сідати та зачиняти двері на центральний замок, бо ще втече шалена моя.

– Нахаба! Негідник! Божевільний! Бовдур! Ідіот!

Сів у машину та почув стільки приємних слів про себе, що аж брови полізли на чоло, а сам мимоволі посміхнувся. Своїми відштовхуваннями вона ще більше притягує мене до себе. Як вона цього не розуміє?

Сама ж учора відбила охоту до тої дівки, а тепер тікає від мене? Ще й обзивається. Ох і шалена. Але у світі тварин, якщо ти відлякуєш хижака від здобичі, то автоматично налаштовуєш його на себе. То що їй тепер не подобається?

– Все висказала? – запитую, посміхаючись, коли вона замовкла та дивиться на мене карими оченятами. 

В її очах горить ненависть, злість, гнів, образа. І ці всі емоції викликаю я. Потішно. Ну хоч щось. Якось же треба розпочинати спілкування.

– Ні! Я тебе ненавиджу! Ти бабій! Самозакоханий півень…

– Ого, Яніно, полегше зі словами, бо я можу й не витримати, – попереджаю.

– І що тоді зробиш? Знову синці наставиш? – запитує з викликом у голосі.

– Ні, дещо гірше, – промовляю тихіше та наближаюся до неї. – Зроблю те, чого ти так боїшся, – навис над дівчиною. – Я поцілую тебе, – кажу й усміхаюся.

Чомусь дуже тішить ця ситуація, а ще більше її реакція. Така красуня зараз. Втім, як і завжди. Злість в очах дівчини змінюється на здивування. Навіть рота відкрила. Так би зараз захопити в полон її губки... Хотіла щось заперечити, проте й слова не сказала. Таки боїться поцілунку. Так уже краще. По-перше, вона більше не кричить, а по-друге, вирахував її слабке місце.

Ще більше нахилився до Яніни та зупинився в декількох міліметрах від її губ. Нехай повірить у дійсність моїх слів. Я ніколи їх на вітер не кидаю. 

Дивлюсь у її очі, а вона подих затамувала. Невже справді боїться? Чи, можливо, хоче поцілунку так само, як і я? В машині запанувала така тиша, що я чую стукіт дівочого серця. Моє вже давно гепає, пульсуючи у скронях і нижче пояса. Я не можу контролювати бажання її поцілувати.

Але я намагаюся стриматися та відхиляюся від неї. Моя ціль була налякати дівчину поцілунком. Точніше, перевірити її слабкість переді мною. І те, що я тепер знаю, дуже тішить.

Сідаю прямо, щоб завести авто. Яніна теж сідає рівно, але її збентеження очевидно. Вона гадала, що я її поцілую? А тут такий облом! Та я, бовдур, і сам цього хотів, але не зміг. Я людина слова, і якщо сказав, що поцілую, щоб закрити їй рота, то так і зробив би. Але ж вона замовкла. Раніше. Більше й слова не сказала. Значить, мій спосіб виявився успішним. Це однозначно тішить моє самолюбство. 

– Як доїхала вчора додому? – запитав, коли авто виїхало з паркування та влилося в колію маршруту.

– Е… нормально, – розгублено відповіла, не очікуючи такого роду запитання.

– Яніно, я попрошу тебе не ходити більше до того клубу.

– Що!? Та яке ти маєш право мені забороняти?

– Я щось сказав про заборону? – поглянув на неї. – Я лише попросив туди не ходити.