Глава 12. Диму без вогню не буває

Глава 12. Диму без вогню не буває

«У моєму житті бувало так, що мене ображали, як мені здається, марно, незаслужено. А у мене така воля, що, якщо людина мене образила, я її виключаю зі свого життя. Я можу з нею вітатися і розмовляти, але вона для мене, як людина, вже не існує...»

 Євген Леонов

***

Яніна

Наступний день почався з думок про вчорашній вечір. Лежачи в ліжку, я тільки-но відкрила очі й одразу згадала те, чого воліла б не згадувати. Влад сидів без футболки, а на його колінах білява дівуля… І те, що чоловік одразу десь її послав, не відміняє того, що він бабій. Яким був, таким і залишився. Нічого нового. А ще пробачення просить… Яке пробачення? Хоч би подумав, що робить! Його дії суперечать його словам і категорично забороняється таке пробачати.

Добралася вчора додому на таксі, навіть не допивши й одного коктейлю. Влад повністю зіпсував мені настрій своєю поведінкою і пронизливими поглядами.

Піднялася з ліжка та попленталася в душ, забороняючи собі думати про чоловіка. Він не гідний навіть моїх думок, не те що пробачення. А ще вчора, палаючи під його поглядом у кабінеті керівника компанії ледь не здалася. Можливо, він і помітив мою слабкість перед ним, але на цьому все, більше я її не проявлю. Лише відстань. Саме на відстані я зможу бути стійкою.

Прийняла теплий душ, накинула на себе халат і пішла готувати каву з тостами. Потрібно збадьоритися, щоб бути в чудовій формі з гарним настроєм і ніяких слідів чи спогадів від вчорашнього вечора.

Після сніданку пішла одягатися. У шафі знайшла легку шифонову сукню зеленого кольору з короткими рукавами та довжиною вище колін. Сукня спереду застібалася на гудзики і мала неглибоке декольте. Чудовий вибір на сьогодні. Не хочу одягати брючну форму компанії, а бажаю позлити Влада. Нехай таким чином зрозуміє, що мені байдуже на нього і його накази.

Зраділа своїй думці та швидко одягнула сукню. Вона сіла на мене ідеально та прекрасно обтягнула мої жіночі форми. Покрутилася перед дзеркалом і залишилася задоволеною.

Зробила денний не помітний макіяж та підвела губи нюдовою помадою. Те, що треба. Волосся вирішила закріпити шпилькою зверху, щоб не заважало на роботі. Викликала таксі та сіла його чекати у вітальні перед телевізором. Нічого цікавого не було, тому я просто перемикала канали, щоб витратити зайвий час. Щось я швидко сьогодні зібралася, а все тому, що рано прокинулася, думаючи про того, про кого не повинна думати.

Почула сигнал водія та поспішила вийти з квартири. На диво сьогодні і таксі швидко приїхало. Буду раніше всіх на роботі, але в цьому також є плюс, якщо ні з ким не зустрінуся по дорозі. Особливо з Владом. Бачити його не хочу після вчорашнього. Моєму рішення триматися подалі від чоловіка навіть сама доля сприяє. Це тішить.

– Доброго ранку, – привіталася з дівчатами Ксенією та Лізою, моїми помічницями, коли зайшла до свого кабінету.

Таки по дорозі сюди нікого не зустріла, від чого настрій мій підвищився. Дівчата пили каву з печивом та про щось розмовляли.

– Доброго ранку, Яніно, – відповіли обидві в унісон.

– Ти сьогодні рано, – зауважила Ксенія.

– Прокинулася раніше будильника, – відповіла їй.

Поклала сумочку на стіл та сіла у своє крісло, готуючись починати працювати. 

– А спати просто потрібно не самій, тоді й не будеш прокидатися так рано, – сказала з легкою посмішкою Ліза.

Я зиркнула на дівчину, а та усміхалася з невідомих причин до Ксенії.

– Немає відповідного кандидата, щоб я змогла довірити йому своє серце, – відповіла, спостерігаючи за реакцією дівчини. Та пила каву та абсолютно не думала, про що говорить.

– Яніно, якщо ти будеш шукати відповідного кандидата, то можеш залишитися старою дівою, нікому не потрібною, – вставила свої п'ять Ксенія.

– А я не збираюся спати з першим ліпшим, тільки щоб не бути старою дівою, – заперечила, піднявши тон вище.

Ця ситуація починає напружувати. Чому вони лізуть у моє особисте життя?

– Дорогенька, хіба Ксенія сказала про першого ліпшого? – запитала Ліза. – Бери планку вище. Хватай його за шкірку та жени на собі. Молодий, красивий, успішний, перспективний, багатий, – наголосила на останньому слові та подивилася на Ксенію.

Остання кивнула ствердно. А я примружила очі, не розуміючи, про що вона говорить. Чи про кого.

– Лізо, ти про кого говориш?

– Ой, та наче ти не знаєш, – відмахнулася рукою. – Вже всі в офісі від учорашнього дня говорять про вас з Владиславом Сергійовичем, – вона знову усміхнулася, а я закипіла.

– Що!? – піднялася з крісла та прогриміла, чим налякала дівчат. – Хто говорить? Що говорять? – питаю їх обох. 

Вони явно щось знають, бо диму без вогню не буває.

– Яніно, ти чого? Заспокойся, – почала втішати Ксенія. – У вас стосунки, ми все розуміємо. Проте не потрібно робити такий здивований вигляд, наче між вами нічого немає.

– Бо між нами немає нічого, – дещо заспокоївшись, спокійно промовила. Не хочу виглядати нервовою психічкою чи істеричкою.