Глава 10. Знову ти?

Глава 10. Знову ти?

«Ніколи не знаєш заздалегідь, що зустрінеш когось дуже важливого. Не буває ніяких попереджень. Ти просто піднімаєш очі і ось вона.»

Тед Мосбі

***

Владислав

Мої емоції на грані. А це значить, що я сьогодні не зможу спокійно заснути. Треба їхати в клуб, випити та розслабитися. Тим паче вже давно телефонував друг і запрошував. 

Беру телефон і дзвоню своєму одногрупнику та другу в одному обличчі.

– Привіт, Андрюха.

– Здоров, друже, – радісно відповів Андрій. – Несподівано. Я навіть двічі дивився на ім'я, що висвітлилося на екрані. Ти ж не телефонуєш серед робочого тижня. Робота, дуже зайнятий, все таке… – перекривляє мене друг, бо завжди я так говорю.

Андрій того ж віку, що і я. Ми разом з ним навчалися в Англії на одному факультеті. Там познайомилися, подружилися і дружимо до цього часу. Тепер же він має свою власну інвестиційну компанію та працює на повну. Але дозволяє собі розслабитися тоді, коли захоче.

– Важкий день. Поганий настрій, – відповів чоловіку в трубку.

– Що ж приїжджай у наш клуб, – запрошує мене. – Вип'ємо, поговоримо. Дівчата допоможуть скинути нам денну напругу. А? – сміється цей чорт. – Що скажеш? 

Я посміхнувся до себе. Зараз мою напругу може скинути лише хороший секс. Але якщо навіть друг мені це також радить, то, звісно, відмовлятися було б вкрай поганою відповіддю.

– Буду через пів години на нашому місці. 

– Чекаю, – проспівав Андрій та відхилив виклик.

Я загасив сигарету та викинув недопалок у смітник. Поставив чашку в раковину та вимив її. Не люблю брудний посуд. А оскільки живу сам, то привчився все тримати в порядку. 

Сходив у душ та сполоснувся, знявши певну частину денної напруги холодною водою. Поки витирав тіло рушником, мій погляд зачепився за моє відображення у дзеркалі. На лівій щоці невеликі три подряпини від шипів троянд. Чорт! Оце Яніна постаралася! І як я покажуся в такому вигляді перед другом? Та байдуже. Скажу так, як є. Що одна бісова дівка з минулого не дає мені спокою у теперішньому та навіть залишила слід на пам'ять про себе на моєму обличчі.

Доїхав до клубу швидко за п'ятнадцять хвилин. Теплий травневий вечір дає змогу насолодитися свіжим повітрям. Заходжу в клуб. На виходу мене зустрів знайомий охоронець.

– Привіт, Владе. Не сподівався тебе сьогодні побачити, – простягнув мені руку.

Навіть охорона знає, що я відпочиваю лише на вихідних. Але сьогодні виключення – емоційна напруга через Яніну.

– Я теж не гадав, що приїду, – потиснув грубу чоловічу руку. – Андрюха на місці?

– Так. Десять хвилин тому зайшов.

– Добре.

Зайшов всередину й одразу на мене полилося різнокольорове світло з прожекторів. Гучна музика оглушає все довкола. Не чути ніяких розмов людей, лише важкі баси долинають до моїх вух із акустичних систем. Те, що треба. Найкращий спосіб залишити емоції сьогоднішнього дня у минулому.

У приміщенні купа людей. І це тільки дев'ята година вечора. Це нічний клуб, тому буде й більше народу. Зараз тільки починають сходитися, але вже немає місця, де пройти.

На танцювальному майданчику крутять своїми, майже оголеними сідницями, дівчата, зовсім не соромлячись та не приховуючи своїх принад. Дві танцівниці на сцені виконують еротичний танець на пілоні. Я широко посміхнувся до себе. Потрібно сісти на диванчик та споглядати на прекрасне видовище, повністю відкидаючи з голови образ однієї дівчини. Саме це мені зараз і потрібно.

Підійшов до барної стійки, протискаючись між людьми. Зачіпав чиїсь спини та обурені дівчата й хлопці кидали лайливі слова мені вслід. Та байдуже на них. Я сам зараз злий, як чорт. Тим паче як їх толком і не чую. Акустика в клубі те, що треба.

– Привіт, Саньок, – сказав бармену, підійшовши до барної стійки.

– Привіт, Владе. Давно тебе не бачив, – зрадів той. – Чого душа бажає?

– Ооо, душа моя бажає напитися і повністю забутися. Налий сто грам віскі.

– Нічого собі. Якась діваха вже вкрала холодне серце нашого Вовка?

Вовком мене тут називають через моє прізвище, лише трохи його змінивши. Але мені подобається. Я справді живу, як одинокий вовк, нікого не впускаючи у свою душу та життя. Лише вільні відносини. Сьогодні є, завтра немає. Так краще. І для мене, і для дівчат. Адже їм зараз все одно нічого не треба, окрім зелених папірців, якими я їх нагороджую щоразу за старання. 

– Хм… – хмикнув і посміхнувся, – оце ти загнув, Саньок. Яким же я тоді буду одиноким вовком?

Бармен налив мені напій у склянку. Я відпив трохи та відчув як швидко рідина приємно обпекла моє горло. Ще б так швидко потрапила до мозку та відбила думки про Яніну, було б зовсім добре.

– Ну не знаю. Все може бути. Як-то кажуть, і на стару буває помилка, – загадково промовив хлопець, наче скануючи мене поглядом.

– Закінчуй вже, – ще раз усміхнувся до бармена та пішов шукати Андрія з склянкою в руках.