Глава 9. Роздуми

Глава 9. Роздуми

«Найскладніше почати діяти, все інше залежить тільки від наполегливості.»

Амелія Ергарт

***

Владислав

Їду додому, згадуючи сьогоднішній день зі спогадами семирічної та тритижневої давності. 

Я тоді відпустив її зі свого кабінету та вперше не міг збагнути своєї поведінки. Схоже, перше кохання безслідно не зникає, як би я його не уникав. Але з тих пір ось уже три тижні я намагаюся вимолити пробачення дівчини. 

Та все було б нічого, якби ця вперта дівка не псувала мені нерви щодня. Те їй не так, це їй не те… От що мені з нею робити? Кожного дня я замовляю їй у кабінет букет червоних троянд із приємними словами у записці. Кур'єр його приносить ще до приходу дівчини на роботу. І як ви гадаєте, що вона з ним робить? Викидає! В смітник! Бісова дівка.

Сьогодні взагалі Яніна мене здивувала. Поперлася з букетом квітів у кав'ярню, а не до смітника. Це було неочікувано. Звісно, я це побачив у вікно, в якому постійно відкривається для мене простір спостереження за дівчиною, коли вона біжить через дорогу до найближчої кав'ярні обідати. Я ніколи не бігаю за нею туди, щоб переконатися чи дійсно вона обідає. Але сьогодні непереборне бажання вирувало в мені побачити, навіщо Яніна взяла з собою подаровані мною троянди.

Та от зовсім не гадав, що я тим букетом і отримаю по пиці привселюдно! Схоже, заслужив. Всі відвідувачі кафе, в тому числі і її подруга, вмить замовкли та дивилися на виставу, що відкрилася перед їхніми очима безкоштовно. Ні, ну такого краху в особистому житті я ще ніколи не переживав. Я просто не звик до такого!

Дівчата самі вішаються мені на шию: блондинки, брюнетки, шатенки, руді, русяві… Та які тільки я захочу! Але ця білявка перевершила усіх! Вона посміла мене вдарити квітами по обличчю, а потім ще й у кабінеті ляпаса дала! Добре, що хоч там ніхто не бачив. Бо не знаю, який би я вигляд мав в очах своїх підлеглих. 

Відвідувачі кав'ярні то одне, а підлеглі – зовсім інша річ. Вони звикли бачити перед собою людину вольову, сильного і твердого керівника компанії, розумного та уважного боса, цілеспрямованого, вдумливого, уміючого приймати непрості рішення. А привселюдний ляпас зовсім змінив би картину в їх очах.

Та ще там у кав'ярні я дівчині пообіцяв, що це їй так просто з рук не зійде. Вона поплатиться за те, що осоромила мене перед усіма та посміла вдарити вдруге! А якщо я що-небудь вирішив зробити, то докладу максимум зусиль, щоб здійснити задумане. І навіть її полум'яне «котись до біса» мене не зупинить.

Але в моєму кабінеті Яніна дещо змінила моє ставлення до неї. Вона хвилювалася, що в неї така висока заробітна плата і вимагала, щоб їй платили рівно стільки, скільки повинні платити практикантам. Яніна підкорила мене цією простотою своєї душі та добротою серця, що я навіть посміхнувся мимоволі, проте від неї це не приховалося. 

Дівчина перестала мені грубити, коли я почав наближатися в її напрямку. Вона хвилювалася і тремтіла, як осиновий листочок. Я це відчував і тішився одночасно. Вона небайдужа до мене, впевнений у цьому. Та все ж прагне бути стійким олов'яним солдатиком поруч зі мною. 

Ну-ну, дівчинко, побачимо як ти й надалі будеш себе поводити в моїй присутності.

Я наближався, а вона віддалялася. Й коли відчула стіну позаду себе та зрозуміла, що далі тікати нікуди, ще більше затремтіла й почала нервувати. Мене тішило те, що дівчина так бентежиться й хвилюється через мене. Мені зривав дах її солодкий запах ванілі, від чого я почав ще ближче притулятися та зупинився, знову питаючи, коли вона мені пробачить мою семирічну помилку.

Підійняв її підборіддя рукою та зазирнув у вічі. Я й сам собі не пробачив би, але не можу дивитися в її очі та постійно бачити там біль. Я повинен щось робити!

Яніна ж красномовно відповіла на моє запитання та вкотре змішала мене з багнюкою. От як їй це вдається? Чи, можливо, це я так гостро на все реагую поруч з нею?

Я знаю, що мені немає пробачення. Але те, що між нами відбувається, вона не може заперечувати. Дівчина вже не могла знаходитися під моїм оточенням. Надто нервувала. Навіть крутнула ручкою дверей, щоб втекти, але я не дав цього зробити. Я поклав голову на її плече. Не знаю, який чорт мене потягнув це зробити… Я просто хотів таким чином висказати, розповісти їй усе щиро, щоб вона мене зрозуміла та пробачила. Але не тут то було!

Яніна вислизнула з моїх рук та стала навпроти. Не знаю як їй це вдалося зробити, чи то, можливо, я послабив хватку… Проте я відчував, що дівчині не байдужий. А коли назвав її лагідним словом «Янусь» ще з далекого минулого, зовсім прикрила на мить очі. Все ж їй також важко контролювати свої емоції поруч зі мною.

Проте в одну секунду вона повністю змінилася. Зі спокійної, милої дівчини перетворилася на грубу та черству жінку. Це я її такою зробив? Справді?

Яніна надто красномовно розповіла мені все, що думає про мене. Чесно, не сподівався таке про себе почути. Але, вочевидь, таким я є у її погляді та сприйнятті вже давно. 

«Черствий, нахабний, зарозумілий, самовпевнений, грубий, вважаєш, що все в житті можна купити за гроші, і навіть мене...» 

Ці слова Яніни відлунням звучать у моїй голові навіть зараз, від чого не можу спокійно кермувати автомобілем. То на педаль газу сильно натисну, то по коробці передач вдарю, то панель також відчує мою сильну долоню. Але ж ніщо так і не відчує мого справжнього болю. Я не вірю, що вона такої думки про мене. Не вірю і все!