Глава 8. Навіщо ти з'явилася?

Глава 8. Навіщо ти з'явилася?

«Таємниці людського життя великі, а любов – найнедоступніша з них. Можливо, не все варто знати?»

Іван Тургенєв

***

Владислав

День почався не з легких. Модельний бізнес завжди потребує постійного клієнта, а тому й активного втручання в робочий процес усіх підлеглих. Але я люблю свою роботу. Вона цікава та захоплива. Постійно щось нове відбувається, що й приносить хороші прибутки. 

Батько завжди говорить, що наш сімейний бізнес він створив сам, тож ми маємо з братом йому допомагати та в усьому сприяти. Проте Володимир, мій молодший братик, думає лише про гульки та випивки. Та я його розумію. Я теж у свої двадцять абсолютно не думав про роботу, були лише дівчата, алкоголь та сигарети. Лише, коли отримав диплом після шестирічного навчання в Англії та примусово почав працювати з батьком разом на фірмі, тоді зрозумів, що модельний бізнес – не такий уже й поганий, а навпаки різноманітний та творчий. І я змінився, забувши про безтурботне життя, та полюбив свою роботу.

Рік тому батько виділив мені п'ятдесят відсотків акцій і я став керівником компанії на рівні з ним. Він мені в усьому допомагає та підказує в керуванні великим модельним агентством, до речі, найбільшим на всій Україні. До того ж в мене отримується керувати, а чути за це похвалу від батька дорогого коштує.

Моє життя переповнене різноманітними красунями, що просто падають мені в ноги лише для того, щоб я звернув на них свою увагу. Вихідні проводжу в клубах та на вечірках у друзів. Все ж треба відпочивати хоч колись. Тим більше молодість лише раз у житті! А брати від життя потрібно все, що воно дає. 

Мама вже не раз просить мене про внуків. Та я лише відмахуюся відповідями «хтозна». Нащо мені ці проблеми? Мені й так добре. Купа красунь в моєму розпорядженні лише по клацанню пальців. Мені зручно платити за їхнє кохання, яке вони мені доставляють регулярно. І що ще потрібно? А сімейні вечері я проводжу в колі з братом і батьками. Бачачи, як іноді сваряться тато з мамою, говорю собі, що дружину мати не хочу… ніколи.

Проте одна-єдина жінка нещодавно повністю змінила мій світогляд. І це та, яку я намагався забути сім років, полетівши до Англії на навчання. І мені майже вдалося. Яніна... сестра мого колишнього друга і моя найбільша теперішня проблема. 

Три тижні тому в моїй компанії з'явилася нова модельєрка. Поки відділ кадрів її влаштовував на роботу, а мій заступник допомагав їй з починаннями та давав всілякі настанови, я займався важливим проектом, що мав принести нам шалені прибутки. Робота вибила мене з колії і я навіть не встиг поговорити з новою підлеглою та розпитати її про бажання працювати. Адже я знав, що це студентка, а в студентів зазвичай немає великої охоти до роботи. Проте ректор університету мені ручався за цю дівчину та запевнив у тому, що вона стане активним та старанним працівником. Від цього мені ще більше закортіло познайомитися з таким цінним кадром.

Вперше наша зустріч пройшла сумбурно. Я тоді ледь не втратив проект, тому був злий на весь світ. Лише мигцем помітив дівчину, що здалася мені дуже знайомою. Але особливо не придивлявся, не до того було. Лише на третій день, коли я владнав усі справи з проектом та мав підписаний договір на руках, мені вдалося з нею поговорити. 

Пам'ятаю цей спогад дуже яскраво, наче це було вчора, а не три тижні тому.

Я викликав її до себе в кабінет, але не повірив своїм очам, коли побачив дівчину. Це дійсно була та, яку я хотів забути стільки років… Схоже, у долі на це були свої плани. 

Яніна сіла в крісло навпроти мене. Дівчина була вся напружена, наче струна. Я ж опустив очі в її документи і вдруге мій зір почав мене підводити. Яніна Олександрівна Соколова… сестра мого колишнього друга… моє перше кохання, яке я так і не зміг викинути з голови.

Я голосно ковтнув та почав розмову.

– Яніно Олександрівно… – запнувся та прочистив горло, – вітаю вас в наших рядах. Бажаю великих успіхів та наснаги на робочому місці.

Господи… молов чортзна що. Вона кліпала своїми чарівними карими очима та намагалася зрозуміти, що я говорив. А я, до речі, не міг себе взяти в руки. Дивився на неї і не знав, що сказати. Думав, чи почати говорити про минуле? Чи все ж не варто? Адже може таке бути, що вона мене забула… нехай і сім років тому сама зізналася у своїх почуттях, а я… дурень… відштовхнув її… Вона була занадто юною, а я хотів свободи… ідіот.

Самому важко згадувати ті часи… Не уявляю як їй. Але… може, й справді вона забула? Видно було, що хвилювалася, але сиділа непохитно й у своєму вигляді не було жодного натяку на те, що вона мене впізнала. Чи то я погано знаю жінок?

– Дякую, – прозвучав тоненький голосок дівчини, який заманив мене у свій полон і я на мить задивився на неї.

Яніна змінилася. У свої п'ятнадцять їй рівних не було серед дівочої краси, що вже говорити про двадцять два… Вона стала справжньою красунею. Довге біляве волосся укладене в гарну зачіску: зібране зверху, а внизу розпущене. Завжди любив, коли вона так його укладала. Отже, звички залишилися. 

Ніжне обличчя видавало зніяковіння, а рожеві щічки були прекрасними. Хвилювалася так, що аж червоніла? Ще один доказ того, що мене не забула.