Пролог

«Підкори мене»

Автор – Рина Мир

Обкладинка – Вікторія Задорська

Пролог

«Кохання – це гра в карти, у якій блефують обидва: один, щоб виграти, інший, щоб не програти.»

Анрі Реньє

***

Яніна

– Яніно, будь зі мною більш поблажливою, – попросив мене Владислав, взявши мою долоню у свою руку якось так ніжно, трепетно, що відчула як мурашки побігли шкірою по всій спині від того місця, де він торкнувся.

– Та з якого дива? – гаркаю чоловіку та вивернула свою руку з його, бо ті відчуття, які нахлинули на мене разом з його дотиками, зовсім мені не сподобалися.

– З того дива, що ти мені подобаєшся, – навис наді мною з хитрою посмішкою та поставив руки на стіну обабіч мене з двох сторін.

– Є одна маленька проблемка: ти мені не подобаєшся! – кричу на чоловіка та злюся, бо ця пікантна ситуація, в яку я втрапила з його вини, мені абсолютно не до душі. 

Зараз я знервована, невдоволена і зла, але мене краще не злити, бо тоді не відповідаю за свої емоції та вчинки.

– Справді? Ну то перевірмо, – промовив, знову демонструючи мені свою хитру посмішку, а наступної миті… зробив те, чого я очікувала найменше – він поцілував мене. 

Владислав цілував мене ніжно й водночас нестримно, пристрасно та лагідно… проникаючи в мене язиком так, що в одну мить мене повністю захопила фрустрація. Відчуваю хвилююче почуття сприйняття зміненого довкілля: все тепер здається мені іншим, незвичайним, сповненим особливої значущості, таємничості. Я розчинилася в цій феєрії почуттів та відповіла на поцілунок. 

Збираючи останні крихти розуму докупи, я відштовхнула чоловіка від себе. Ще не вистачало мені зовсім розплавитися і розтектися перед ним, як морозиво на сонечку. Поставила руки на його груди таким чином, щоб більше не поліз до мене. І наче мені цього було мало, адже чоловік просто дивився на мене збуджено та емоційно, я дала йому коліном між ніг… та побігла від нього, щоб, не дай Боже, не догнав мене. 

Проте через декілька метрів повернула голову та побачила як Владислав скрутився від болю, присівши навпочіпки. Та мені зовсім його не шкода – не треба лізти, коли тебе не просять! Все ж таки я говорила, що не відповідаю за свої вчинки, будучи злою. А не потрібно мене злити! Бо я тоді перебуваю у стані афекту.

– Ти небезпечна для суспільства, – кинув мені вслід.

– Не потрібно мене змушувати до чогось проти моєї ж волі, – впевнено відповідаю.

– Але ж ти відповіла на поцілунок, – промовив самовдоволено. – Я не відчув у той момент, що роблю це проти твоєї волі.

– Більше такого не повториться, – карбую кожне слово, щоб запам'ятав назавжди.

– І що мені робити? Як сподобатися тобі? – його голос звучить безнадійно, тривожно. 

Та невже я йому настільки подобаюсь? Невже він здатний на все, тільки щоб отримати мене? От і перевіримо цю теорію.

– Підкори мене, і тоді я твоя, – промовляю йому та йду геть. Досить на сьогодні з мене цього нахабного, зарозумілого та самовдоволеного чоловіка.

Навіть відома всім Коко Шанель говорила, що краса потрібна нам, щоб нас любили чоловіки, а дурість – щоб ми любили чоловіків. Я ж прагну бути красивою та не дурною одночасно. 

***