Розділ 12

   Наступного дня після роботи Ліна зайшла до однієї сім’ї. Колись разом вчилися з Вікою. А потім дружили сім’ями. Подруга отримала підвищення на роботі і зібрала невеличку вечірку з цього приводу. Запросила ще кількох рідних, друзів, щоб відсвяткувати.

   Ліна не хотіла образити близьких, хоч і боялася йти туди, бо знала, що є ймовірність зустріти там Вадима. І не помилилася...

   Для годиться посиділа трохи за столом, привітала подругу з класними досягненнями. Але почувалася не найкраще, слухаючи знайомі бородаті жартики колишнього. Вадим поводився розкуто, без кінця щось балакав, демонстрував свою «мудрість». Як завжди, намагався довести, що він у всьому най-най.

   На Ліну колишній майже не звертав уваги, доки хтось з присутніх не зачепив ту новину про підкинуте немовля, яке знайшов Васенко. Тоді почався справжній шквал емоцій. Взялися розпитувати, висувати здогадки про батьків дитини і так далі. В якийсь момент Вадим при всіх запитав Ліну:

−  І, що? Той мужик — твій новий бойфренд?

   Всі присутні поглянули на колишніх. Жінка ковтнула клубок, що стояв у горлі і з кожною хвилиною ставав все більшим. Погрожував геть задушити. Відповіла, намагаючись не показувати свого болю:

−  А тобі, що? Яка різниця?

−  Та, ніякої. Мені ніколи думати про це. Зоряна вагітна, скоро буде син. І на роботі є чим зайнятися. Теж скоро отримаю підвищення. Шеф обіцяв перевести мене на старшого менеджера. Так, що... — гордо розглянувся на всіх за столом. — Нема часу перейматися колишньою, її мужиками, чи якимись підкидьками. Це тобі, он, нема що робити. Скоро заведеш три коти, як мамуся? Чи песика, щоб з ним гуляти? – саркастично засміявся.

   Ліна зиркнула на друзів, спільних знайомих. Господар дому одразу з докором сказав Вадимові:

−  Вадиме, ну, не починай. Для чого ти так?

   Дехто дивилися з жалістю на Ліну. Ну, звісно... Самотня, бездітна... Жінка не витримала. Важко зітхнула. Встала з дивану і сказала господині:

− Дякую, Вікусь, за гостину. Гарного вам вечора. Мені вже пора, — Вадима лиш обпекла поглядом, у який вклала все своє «фе». Не хотіла псувати свято перепалками.

−  Лін, ну чекай, куди ти? – хотіла стримати гостю подруга.

−  В мене ще плани. Піду, — таки відповіла і вийшла з-за столу.

    Віка побігла за нею в коридор. Коли виходили, почули, як хтось з чоловіків за столом прошипів Вадимові:

−  Ти думаєш, взагалі, що ляпаєш? Для чого ти це зробив? Думаєш, такий крутий?

− Лінусю, та не слухай ти його, сонце, — намагалася заспокоїти подругу господиня дому. Побачила, що та мало не плаче.

− Не переживай... — сумно відмахнулася жінка. Крізь біль всміхнулась, взуваючи туфлі.

   Несподівано до жінок прийшов Вадим. Невдоволено сказав:

−  Ти, що надулася? Лін, та що я такого сказав? От вічно ти така... Мусиш влаштовувати сцени, щоб тебе всі жаліли, так?

   Віка прошипіла, щоб відчепився, повертався до всіх. А Ліна не витримала і сердито відказала:

−  Вадиме, якщо хтось з нас і хотів сцени, то це ти, а не я! Намагався показати який ти успішний, крутий, принижуючи колишню. Скажеш, ні?! Не надто благородно з твого боку!

   Чоловік розгублено замовк. Вона продовжила:

−  Вадиме, можеш не старатися. І так всі знають хто який є. А ти, перш, ніж хвалитися своїми «подвигами» спершу переконайся, чи той син хоч справді твій! Бо ходили чутки, що твоя кохана Зоряна не тільки до тебе на побачення бігала, знаючи, що жонатий. Вона дівчина спритна, не те, що я − затюкана курка, як ти казав!

   Вадим шоковано хапнув повітря, аж не міг одразу відповісти. Віка теж заклякла. А Ліна не могла зупинитися:

− А, якщо і твій, то і так не надто фантастичне досягнення — склепати дівулі дитину! Таке мало не кожен дурень може! Лиш би здоров’я! От, коли виховаєш того сина, щоб був гідною людиною, тоді й побачимо!

− Лін... — розгублено почав Вадим.

   Вона вже не слухала. Сказала подрузі:

−  Вибач, Віко. Бувайте здоровенькі.

   Вийшла з квартири.

   Ліна ледве взяла себе в руки, щоб заїхати додому. Доки йшла до маршрутки, старалася глибоко дихати, подумки казала собі: «Все нормально, лікар на хворих не ображається».

   Адже не здивована замашками Вадима. Нічого нового. Та все ж, дуже важко. Піймала себе на думці, що грішним ділом бажає йому відчути такий же біль, якого завдав їй. Хай би його так зрадили, принизили. Може тоді збагнув би, як це, коли руйнуються мрії, коли почуваєшся розтоптаним, непотрібним, бракованим. Але... Хай... Бог йому суддя.

   Коли їхала в маршрутці, написала до Діми, що вже вільна, можна зустрітися. Він приїхав невдовзі, як прийшла додому. Ліна почувалася настільки важко, нерви на грані, що хотілося просто напитися і вимкнутись. Провалитися в забуття. Але не зробила цього. Сама не знала чому, може соромно було б перед Дмитром, та й взагалі... Ніколи собі такого не дозволяла. Здавалося, що зробивши так раз, робитиме і далі.

   Чоловік, немов відчував настрій Ліни, приніс гарний букет квітів. В порозі дав їй. Грайливо всміхнувся. Сказав: