Розділ 6

   Дмитро зайшов до просторої, як для квартири, кухні і побачив, що господиня стоїть і дивиться у вікно. Охопила своє струнке тіло руками і вдивляється, як над містом заходить сонце.

    В елегантних штанах і білій блузочці, з густим, блискучим волоссям Ліна така красуня. Бізнес-леді. Але... Здається, сьогодні зняла свою звичну маску ділової, сильної. Відкрила, що на серці, всередині. Наче їжачок, який на мить розгорнувся і показав м’який животик, який ховав за голками.

    Дмитро оцінив це. Його глибоко зворушила відвертість і щирість цієї жінки. Вкотре переконався, що мама мала рацію, коли хвалила її. Це дуже відрізнялося від того, що часто бачив у інших.

   Звик, що жінки нерідко самі чіпляються, готові хоч куди, бо небідний. Але йому хотілося справжніх стосунків, побудованих не на самій фінансовій вигоді. Вже переконався, що це дорога до розчарування.

   Разом з тим, зрозумів, що легко не буде. Ліна ще не відтанула після розлучення. Боїться. Що ж... Нічого дивного, минуло геть мало часу. Але... Здаватися він вже не хотів. Ні... Відмовитися від такої жінки — немислимо!

−  Лін, дякую, що кажеш, як є. Мені подобається відвертість, − спокійно заговорив.

   Жінка витерла очі і озирнулася. Хмикнула.

− Добре. То... Ти мене розумієш?

− Ну... Не можу сказати, що повністю, бо... Це було б неправдою. Я ж... Не пережив того, що ти. Але... Бачу, що тобі дуже важко. Колишній сильно зранив тебе, так? І тепер боїшся, що знову буде те ж саме.

   Сумно всміхнулась, кивнула. Почала щось шукати в шафці.

− Знаєш, в нас насправді більше схожого, ніж здається. Лін, я ж теж розлучений. Не... В мене було не так, як у тебе, але... Теж немало дісталося. Думав, що вже ніколи не захочу ніякої жінки. Але... Життя триває. Бути самому... — скривився, — Виявилося, що це не так вже й класно. Швидко набридає. Принаймні, мені.

   Ліна поставила на стіл пляшку вина, бокали і шоколадку. Уважно поглянула на нього.

−  Правда? Хочеш говорити відверто?

   Він кивнув. Жестом запросила сідати на м'який кухонний куток і сама сіла навпроти. Дмитро послухався. Ледь всміхнувся, зрадівши, що вона взяла себе в руки і не плаче, а дістала вино.

− Гаразд, коли вже так цінуєш відвертість, скажи чесно, чого тобі бракує в житті? Для чого тобі жінка? Окрім сексу, з цим все зрозуміло.

   Поглянула просто в його великі, темні очі. З викликом, сміливо. Чоловік аж здивувався. Крутнув головою. Всміхнувся.

− Цікаве питання. А ти вмієш застати зненацька, — провів рукою по волоссі, думаючи, що ж відповісти.

− Ну... То я слухаю, — ледь всміхнулася і підсунула до нього пляшку і штопор, щоб відкоркував.

    Дмитро взяв, зірвав фольгу, почав вкручувати штопор у корок. Відповів:

− Лін, ти ж розумієш, в двох словах це неможливо пояснити. Я... Я хочу сім’ю. Навіть, от заради таких вечорів, як сьогодні. Мені цікаво з тобою. Класно. Поговорити, підтримувати одне одного. Або піти кудись разом. От, наприклад, деколи мене запрошують на вечірки з нагоди відкриття будинків, які я проектував. Або десь до родичів, друзів. Думаєш, самому цікаво? Ні, — з притиском, категорично сказав те «ні».

− Угу... — задоволено всміхнулася. Чоловік поналивав у два бокали білого вина. Потім ще глянув на етикетку. Прочитав у голос:

− Напівсолодке... Любиш таке? — підняв очі на Ліну.

− Так. А, ти?

− Я теж, — ширше всміхнувся. Лукаво підморгнув. — От бачиш, скільки в нас спільного?

   Ліна весело засміялася. Відпила ковточок, сказала:

− О, так, однакове вподобання у винах — це вже серйозно. Може ти ще й салати любиш і голубці?

−  Люблю. А, що? — хихикнув. Жінка теж.

− І рибу?

− Так.

− Все, пора женитися! — зі сміхом випалила. Настрій явно почав змінюватися в кращий бік.

   Дмитро зайшовся сміхом. Ледь вимовив:

−  Я ж кажу, давай. А ти шукаєш тут... Он, все сходиться.

−  Точно. Як в тому старому фільмі: «А, що будем робити, як поженимось? А напечемо коржів, замнемо маком, та й їстимемо».

   Чоловік ще більше розсміявся. Знав, з якого це фільму. Вона ще й старе кіно дивиться? Ну, капут! А це вже несмішно. Реально з кожною хвилиною випливає все більше схожого. Треба ж таке... Його колишня була майже у всьому протилежністю. Смаки в їжі, розвагах, в одязі, у всьому були різні. Спершу це здавалося прикольним, але згодом...

   Потім трохи заспокоїлись. Відпив вина. Серйозно поглянув на неї. Ліна зніяковіла. Щічки почервоніли. Стала ще спокусливіша. Сидить, крутить в руках той бокал, облизує губки. Класно...

−  Знаєш, а з тобою справді добре. Лін, я чесно кажу. Ти вмієш перемикатися від неприємного до смішного. Це дуже класно.

− Дякую, — мило всміхнулася. — А, що залишається? Не плакати ж без кінця.

− Так. То... Ти любиш старе кіно? — запитав.

− Угу. І наші, і західні. Не всі, але деякі класні. В тих фільмах буває дуже милий гумор. І персонажі цікаві. Скромно все, але... Прикольно. «За двома зайцями», наприклад, або «Сватання на Гончарівці». Часом хочеться щось таке легке подивитися, без бруду і всякого такого... Чого і в житті вистачає.