Розділ 5

− Лін, поїхали до мене. Повечеряємо разом. Правда, я не готувався, в холодильнику не густо. Хіба що бутерброди з лососем зроблю, але... Можемо щось замовити, — запропонував Діма.

  Жінка широко посміхнулась. Зніяковіла. Зиркнула на племінницю. Дівчинка перепитала:

− Бутерброди з чим?

− З лососем. Це така риба. Любиш? — відповів.

− Рибу? Ні-і... — скривилася. Дорослі переглянулися, засміялись.

− Ну, тоді їдьмо в дитячий ресторан. Гаразд? — проказав Дмитро.

   Недавно проїздив мимо і професійним оком звернув увагу на дуже оригінальне приміщення ресторану. Хороший проект будинку. Невеликий, але вміщає багато людей. Біля нього дуже гарна дитяча площадка з батутами і гойдалками.

− Дитячий? О, їдемо! — радо вигукнула Юля. — А морозиво там є? А чіпси?

− Юль, ти ж знаєш, мама не дозволяє тобі зараз морозиво. Ти недавно кашляла, — заперечила Ліна.

− У-у... — надула губки дівчинка. — То й що?!

− Пообіцяй бути слухняною і не вередувати там. Інакше завезем тебе не в ресторан, а до бабусі і будеш там сидіти, — спокійно, але категорично сказала тітка.

  Малечі довелося погодитися. До бабусі вона геть не хотіла. Бо та сувора і не дає солодощів і чіпсів.

−  Обіцяю... — хитро посміхнулася, заглядаючи тьоті в очі.

   Дмитро теж всміхнувся. Глянув на подругу. Порозумілися поглядами. Рушив і повіз дівчат до того дитячого закладу. Дорогою Юлечка нарешті звернула більше уваги на незнайомця. Запитала тітку:

− А, хто це?

− Це-е... — Ліна не знала, що відповісти. Навіть для себе не знала відповіді. Хто їй Діма? Знайомий? Син колеги? Друг? Чи хтось важливіший? Розхвилювалася.  

− Вибачте, я вас не познайомила, — взяла себе в руки і бадьоро заговорила. — Юль, це мій друг Дмитро. Я працюю з його мамою. Дмитро, ти вже знаєш, це моя племінниця, Юля.

− Дуже радий познайомитися, — озирнувся і подарував малій веселу посмішку. Вона теж. Потім запитала:

− А... Ти... Ви... Який друг? Мама каже, що в дорослих тьотів бувають різні друзі. Деякі, щоб ходити в гості і позичати гроші, а інші такі, щоб було ро-ман-тицно.

   Діма з Ліною порснули сміхом.

−  Юль... — хотіла щось сказати тітка. Та мала продовжила:

−  Тьоть, а як це ро-манти-цно? — на силу вимовила.

   Дорослі розгубилися. Не знали, що казати. Лиш почервоніли і якусь хвильку стримували сміх.

−  Не знаєш, так? — з діловим виглядом сказала дівчинка. Взялася за щічку, покрутила головою. — Так я і думала. Ну, нічого, не переживай. Я запитаю в мами, потім тобі розкажу, добре?

−  Угу... Запитай, — кивнула Ліна. Знову зиркнула на Діму.

    Він душився сміхом, поглядав на своїх чарівних пасажирок.

− То, Дмитро, який друг? — таки перепитала малеча.

− Золотко, він дуже хороший друг, — на відчіпне пояснила Ліна. Вони саме наблизилися до парковки, що біля дитячого ресторану. Зраділа і перевела тему:

− О, бачиш, ми вже приїхали. Дивися, як тут гарно, — показала дівчинці пальцем на великий дитячий майданчик. Чого там тільки немає. Різні гойдалки, ковзанки, каруселі, батути, пісочниці. Мала зраділа, одразу забула про попередню розмову.

− О, я туди хочу!!! — почала барабанити долоньками по склу.

− Почекай, зараз підемо. Не стукай.

   Припаркувалися. Дмитро поміг дівчатам вийти з авто. Маленька красуня хотіла одразу чкурнути до забави, тьотя ледве стримала.

   Домовилися, що Діма піде замовить щось їсти, а вона тим часом побуде з малою на майданчику. Так і зробили. Чоловік зайшов до ресторану, по телефону порадилися, що замовляти. А Ліна з Юлею тим часом гуляли. Малу годі було забрати з тих гойдалок. Діма вже вийшов, покликав їсти. А Юля ще не хотіла. Ліна таки взяла її за ручку і повела.

− Сонечко, не забувай, ти дитина, а я доросла. Тому ти маєш мене слухатися. Я знаю, як буде краще. Зараз треба поїсти. Вже вечір, ти давно не їла.

− Угу... — насупилася і йшла за руку.

   Та настрій дівчинки одразу покращився, коли побачила свої улюблені наґетси з йогуртовим соусом. А ще капкейк з кремом прикрашений красивою фігуркою сніжинки з білого шоколаду.

−  Ура! — зраділа, голосно вигукнула.

−  Тихіше, сонце, — погладила її по руці Ліна.

   Посідали за стіл. Для подруги Дмитро замовив салат зі свіжих овочів і м’ясо з гриля. Як вона хотіла. А собі таке ж м’ясо, а до того печену картоплю, салат і соус. На десерт фруктовий пиріг.

   Мала смішно приговорювала, коли їла:

−  У ті холосій. Покупайся... Буль-буль... — занурувала наґетс в соус, бавилася ним. — О, так... Ням тебе, ням, — надкусувала з різних боків.

   Вимастилася тим соусом. Смішно облизувалася. Казала, що в неї вуса, як в сусіда Кирила. Потім ще доправила тим капкейком. Повна краса!