Розділ 15

Сев

Дивлюсь на чужого мужика, що розвалився за столиком і ледве стримую бажання викинути його за шкірки геть. Старший за Олену. Років десь на п'ятнадцять точно. Підтягнутий, в строгому костюмі. Лощений такий.

Чай п’є. Діловий. В моїй квартирі. З моєї улюбленої чашки!

— Оленя, ти не сказала, що ви вже і разом живете! — короткий погляд на знічену Олену.

— А якщо живемо? — питаю, насуплюючись.

— І що ти про нього знає? — ніби щоб позлити ігнорує мене і все так само дивиться на Олену.

— Так! Мужик забирайся з моєї квартири! — не витримую. Рушаю до нього.

— Сев! Тату! Припиніть! — Олена стає між нами. Мене мов холодною водою обдає.

— Тату? — дивлюсь на Олену. — Це твій батько?

— А ти що подумав? — обурюється.

— Ну давайте знайомитись, тату, — кажу я. Бажання витурити його в потилицю нікуди не поділось. Але я ж не дурний. Я ж сюди з пропозиціями йшов. А отже треба не зганьбитися.

— Марк Анатолійович, — тисне мені долоню. Хватка у нього залізна. Цього не віднімеш. І погляд ще важчий. — Про тебе вже все знаю. І що квартира твоя — теж.

— І що? — питаю. Теж руку йому стискаю як слід.

Олена важко зітхає. І йде робити мені чай.

— Вона в курсі про кримінальну справу? — питає, киваючи Олені в спину.

— Тату я там була коли все сталось! — обурюється дівчина.

— Мовчи, краще. Втягнув дівчинку вже в свої темні справи, — це мені.

— Вона там навіть свідком не відсвічує! — кажу я.

— Сев, як так? — Олена знову розгублена.

— Домовились з слідчим так. А що? — знизую плечима. — Вон тобі треба, щоб тебе викликали, допитували? У тебе і так справ вистачає.

— Я не залишу Олену з тобою! — наполягає Марк.

— А це їй вирішувати, — відповідаю впевнено.

Хоча в мене всередині цієї впевненості не вистачає. Але знаю, що Олену я так просто не віддам. Хіба що якщо сама вирішить поїхати. Але я б цього точно не хотів.

— Олено, там мати в істериці. Вона переживає.

— Мама має визнати що я виросла. Я вже спробувала жити за вашими правилами. Дайте тепер пожити за своїми, — каже Олена рішуче і простягає мені чашку.

Марк знову сверлить мене поглядом.

— Це через нього? Ти знаєш його напівлегальні оборудки з спортзалами? Знаєш взагалі щось про нього?

— Сев найдобріша людина, яку я знаю, — відповідає Олена. — Мені цього достатньо. Він не Діма.

— Образиш її — в асфальт закатаю, — Марк підводиться. — У мене ще ділова зустріч в бізнес-центрі. А потім назад їхати. Маєш ще пару годин подумати.

Здається, це його капітуляція.

— Ти не залишишся погостювати? — питає Олена.

— Справ забагато. Сама ж сказала, що тобі нянька вже не треба, — Марк ще раз зміряє мене поглядом. — Але раптом що телефонуй. Я відразу приїду.

Потім підходить і цілує Олену в щоку. Може він і не такий вже неадекват.

За пару хвилин ми залишаємось одні. Я сідаю на своє місце за столом. Підтягаю до себе чай.

— Нам треба поговорити,— дивлюсь на Олену.

Вона все так само тендітна. Беззахисна і крихка. Але водночас в ній наче щось змінилось. З'явився внутрішній блиск, який пробивається крізь звичний образ. І він манить ще дужче. Я розумію, що скучив за нею. Ці довгі години, коли я її не бачив, здаються тепер вічністю.

І розумію, що розмови як належить зараз не вийде. Мені треба її торкнутися. Відчути на смак… Як наркозалежному отримати свою дозу.

Олена

— Нам треба поговорити, — каже зазираючи мені в очі. І дивиться невідривно.

Я стільки бруду хотіла на нього вилити. Скільки всього сказати. Але всі слова застрягли в горлі. Теж дивлюсь. Милуюсь навіть.

Сев простягає руку і торкається моїх пальців. В грудях шалено тріпоче серце. Наші пальці переплітаються і Сев притягує мене до себе. Падаю йому на коліна, ледве не розплескуючи чай.

Він занурюється носом в моє волосся і робить шумний вдих. Потім обіймає мене за талію вільною рукою і притискає до себе міцно.

— Що ти собі дозволяєш? — кажу я, але роздратування немає. Тільки збентеження.

— Обіймаю тебе.

— Навіщо? — в цих обіймах так тепло, що всі мої образи тануть. Коло з його рук робить щось неймовірне з моїм тілом.

— Бо нам обом це треба, — Сев зітхає.

І ми якісь миті сидимо так. Занурені одне в одного. Я не розумію його мотивів. Але мені так затишно, що я боюсь поворушитись і зруйнувати мить.

— Коротше, — він погладжує мою талію. — Я геніальний чоловік…

— З завищеною самооцінкою, — хмикаю.

— Це від того, що іноді корона тисне на мою велич, — теж усміхається.

— Ти прийшов, щоб повідомити мені про свою велич?

— А ти її не відчула коли ми були вдвох? — червонію від цих слів. Якось не думала про секс до цієї миті. А тепер не можу не думати.

— Я і зараз її відчуваю,— кажу навіщось.

— Тільки дупкою не воруши, бо велич зростає, — попереджає. — Або навпаки, воруши…

— Сев! — злегка стукаю його по плечу. Ну чому я не можу на нього злитися. Він же напевно знову прийшов, щоб мене звабити. От і вся розгадка. Захотів знову секс! А я дурепа… Але злитися не можу. В мені вже розгорається якесь полум'я, яке глушить здоровий глузд. Картинки з минулої ночі в голові. Як він зі мною… я з ним… нескінченний потік задоволення, про який я навіть не підозрювала в попередніх стосунках.

— Що Сев? Я просто попередив про наслідки. А поговорити йшов не про це, — він прибирає волосся з моєї щоки і дивиться знову мені в очі. — Я… я придумав, як допомогти забрати Ваню, — каже нарешті.

Відчуваю себе дурепою. Я про нього так погано думаю. А він от виправлятись прийшов.

— І як?

— Розповім за поцілунок, — дивиться на мене з очікуванням.

Я сама ще ніколи не цілувала чоловіка. Якось попереднього мені цілуватися не хотілось. Та він і не прагнув моїх поцілунків. А тут… Гублюсь. Милуюсь губами Сева. Вони і тверді і м'які одночасно.