Розділ 9

Сев

Що з нею не так? То захищати хочеться, затуливши спиною від всього світу, то радувати. А то згребти в жмуток  і цілувати, поки вистачить кисню в легенях. 

Цілувати хотілось особиливо. Абсолюно неправильна квартирантка. Падаю на ліжко і роздумую, а що якщо ризикнути? Ну нехай не шлюб їй запропонувати. Але якісь стосунки? Олена явно не з тих, кому можна запропонувати інтрижку. А для шлюбу я не готовий.

Чорт! Та про що я взагалі думаю? Який ще шлюб? Вона дітей хоче, хоче відбутися як мати. А цього від мене вона не отримає. Нема про що і думати…

Зранку йду до Олени. Ноги самі туди несуть. Вона вже зібрана, стоїть в білій легкій сукні, яка обтікає її стан м’якими хвилями. Я задумуюсь, що там під цим тонким батистом? Хочеться перевірити. Торкнутись її шкіри, і побачити як здіймаються маленькі пипки “гусячої шкіри” від цього дотику. 

— Ти снідала? —  питаю, і розумію, що мій голос мене не слухається. 

— Ні, —  хитає головою. 

Руда треться об мої ноги. Я підхоплюю кішку на руки. 

— Глянь, признала мене вже, — кажу я з посмішкою. — Ходімо, поснідаємо і поїдемо в дитбудинок. 

Олена покірно киває. Я відпускаю кішку, яка лагідно муркотить до мене і ми виходимо з квартири. 

Але варто спуститися на перший поверх, як на годинник приходить повідомлення.  Нусуплююсь. 

— Треба заїхати на офіс, а потім в лікарню до того полупокера, —  кажу Олені. 

— Він там живий? — вона стривожується.

— Живий. На таких людях мов на собаках все заживає, —  відповідаю я. 

Офіс у мене це занадто гучно сказано. Ми під’їздимо до спортивного клубу, і проходимо через нього до невеликого приміщення. Там вже сидить адміністраторка Віра. 

— Я зібрала там речі, — каже вона після привітання. — І листок з адресами. Розвезеш? — потім її погляд зупиняється на Олені. — А це у нас хто? — Олена так само підозріло роздивляється Віру. Віра у нас дівчина мужнього типу. Коротка зачіска і розкачані плечі. Але серце у неї добре і м'яке. 

— Це Олена, — кажу і не розумію, як її представити. — Підопічна, — знаходжу нейтральне слово.

— А я вже подумала ти змінив своїм принципам і знайшов собі дівчину, — Віра хитає головою. — Давно пора, Орел.

— Ти знаєш мою ситуацію, Вір, — відповідаю тихо. — Почекай мене тут, — це вже Олені. — Маю владнати пару справ і поїдемо…

Виходжу з офісу і швидко прокидаюсь парою слів з тренером. Хлопець, через якого я тут похмурий і дрібний, стоїть неподалік. 

— У нього вітчим, матір б’є, — розповідає Вася. — Прийшов от, захисничок. Хоче підкачатися, щоб наваляти дядьку…

— Адресу давай. Я поговрю з цим … відчимом. 

ВАжко зітхаю. Чому жінки такі нерозбірливі у виборі батька дитині? І хай вже мова про біологічного, тут в життя всіляке буває. Але приводити додому якусь потвору, і дозволяти дітям таке бачити, я цього не розумію. 

Коли повертаюсь до Віри та з Оленю п’є чай. 

— ЗАпропонувала Оленці гарні знижки на абонемент в нашому залі, —  звітує ВІра. 

— Олені заняття безкоштовні, — відповідаю я. — Якщо вона хоче. 

— Аааа, — тягне ВІра і знову дивиться на мене з підозрою.

— Не треба мені безкоштовно! Я сама здатна заплатити за себе! — відповідає Олена. 

— Сиди вже, таролог…

— А ти не сказала, що ти гадаєш! — оживає Віра. — Погадаєш мені? 

— ДІВчта! У мене ще купа справ! — чомусь знову таке відчуття, ніби Олену у мене зібрались відібрати. А я цього не хочу. — Поїхали. 

Вона щось шепоче Вірі, дівчата сміються. Потім йде до мене. На губах ще зберігається все та сама посмішка. І погляд відкритий, сповнений світла. В грудях щось тьохкає. 

— Куди ми їдемо? — питає Олена, пристібаючись в машині. Її цікавлять ті кілька сумок, що  язакинув в багажник. 

— Спочатку в лікарню, потім в притулок, потім завеземо ці речі тому, кому вони потрібні…А ні! — гальмую різко біля кафе. — Переш справа у нас — погодувати тебе. 

— Сев! Припини зі мною нянчитись як моя мама, —  але посміхається. 

— Погодся, що моя турбота і турбота твоєї мами це дві різні турботи, —  кажу я. — Я роблю це з харизмою. 

Олена

Віра дивна. В чоловічій футболці, широкими плечима і татуюванням на плечі. 

— Ми всі хочемо, щоб наш Орел одружився, —  каже Віра, коли Сев кудись йде. — Він такий добрий. Але він вбив собі  в голову, що одружиться тільки на дівчині з дитиною. 

В моїх грудях щось холодне  і слизьке від почутого. 

— А чому так? — питаю, але губи не слухаються. 

— Може чаю? Ти якось дивно виглядаєш, — каже Віра, вмикаючи чайник. НА вулиці спека, але у її кабінеті на всю працює кондиціонер. 

— ВІд чаю не відмовлюсь, — кажу я. І все ще чекаю від ВІри якихось пояснень. 

— Питала, чому у нього така позиція? А хто його знає. Дітей Сев дуже любить, опікується ними, тренує іноді сам. 

— Тоді логічно було б, щоб він завів своїх, — кажу і знову мов колючки в грудях ворушаться.

І водночас накочує розчарування. Бо розумію, що з Севом у мене нічого не вийде. Я ж і не сподівалась. Але … певно сподівалась на щось. Так буває у жінок, які дуже чекають на чудо. Кожного зустрічного приміряють на роль свого чоловіка. Сев мене зачепив. Можливр тим, що так переймався долею Каті, а може обімами в яких було стільки тепла, що не хотілось звідти йти… 

— З своїми у нього щось не складається, — зітхає Віра. — Дружина його покинула…

Розмову перервав головний персонаж. Ми з Вірою обоє замовкли. А потім сідаючи в машину я ще раз зважила все почуте.

І дістаю мобільний. Кілька чоловіків вже мене вподобали в тому додатку знайомств. Треба спілкуватися і розвивати пошуки. Сев не варіант. 

Але почати пошуки ідеального батька для Вані мені знову не дає Сев. Вирішив, що мене треба нагодувати. 

В кафе бере нам сніданки. Приносять яйце з беконом, білими смаженими на грилі ковбасками, беконом, квасолею в томаті. Порція здається просто величезною.