Розділ 8

Сев

— Знову ти! — обурюється Микола, коли я заходжу в відділок. — Не набридло до нас ходити ще? 

— Не запрошуйте, —  знизую плечима. 

Кидаю погляд на Олену. Як відреагує? Ну так, я не святий. І іноді перегинаю палицю під час роздачі добрих справ і триндюлин. 

— Ти ж знаєш, що така процедура, —  Микола, він ле майор Кривенко, тисне мені руку. Перегортає в планшеті матеріали справи. Зітхає. — Цього разу ти влип, сам розумієш. Поки потерпілого не випишуть не буде експертизи. Без її висновку справу не закриємо.

— Переживу. —  знизую плечима. — Він до малої Катьки ліз своїми лапищами. Доказів крім її переляку немає ніяких, але май на увазі. 

— Розберемось, —  майор вказує мені на стільчик. — Зараз підпишемо кілька папірців. Свідка хай опитає Петренко…

Олену від мене забирають. Я походу справи запитаю ще і про те, чи надійшла вже справа про ВАню до них і хто цим займається. Пояснюю, що оскільки малого підкинули мені під квартиру, то я тепер теж зацікавлена ососба. 

Сам роздумую про Олену знову. Чи заспокохлась вона? Виглядала дуже наляканою. Певно для таких дівчаток як вона зіткнутися з справжніми реаліями життя болісна річ. 

***

Додому після поліції приїздимо пізно. Олена йде до себе в квартиру, я — до себе. Спочату навіть думаю більше її не турбувати. Але якась сила все одно несе мене до дівчини. Беру рушник і крокую до її квартири. 

Відкриває. Відразу бачу, що заревана. Всюди лежать так і не прибрані речі Ванька. Чорт. 

— Ти як? — питаю у неї. Руда зміряє мене зневажливим поглядом з ліжка. Поруч з нею розсипані яскраві карти таро. 

— Я в нормі, —  вона шмигає носом. — Просто день такий… 

— Довгий? — питаю, відчуваючи прилив лагідності. 

Несподівано для себе обіймаю її. Олена не пручається. Кладе голову мені на плече. Ховає обличчя. Зітхає важко. Погладжую її плечі. Олена мяка на дотик. І якась … незвичайна? 

— Я піду в душ, — кажу, відчуваючи ніяковість. Просто щоб розірвати це незрозуміле відчуття, що нас об’єднує. 

Або для того щоб втекти від того, що в мені починає пробуджуватися. Я не маю права відчувати до ОЛени щось. У неї інші цілі. Інша мета у житті. Я тільки створю їй прешкоди. Ось як сьогодні — тільки з'явився в її житті, а вона вже познайомилась з нашими копами. При чому в ненайкращій ситуації. Навіщо їй ще глибше в це занурюватися? Хочеться захистити її. Навіть від самого себе. 

— А що кажуть майстри? Коли тобі відремонтують водопостачання? — питає Олена.

— Мали сьогодні, —  відповідаю я. — Але як бачиш, я займався іншими справами, — брешу на ходу. Бо якщо мені “відремонтують” гарячу воду то у мене вже не буде жодних приводів заходити до неї ось так. 

Іду в душ. КОли повертаюсь, Олена клопоче на кухні. 

— Тепер моя черга годувати тебе, —  з посмішкою каже вона. — Я тут не дуже освоїлась. Та і кухар з мене такий собі. Не було нагоди себе спробувати в цій ролі… 

Дивлюсь на тарілку. Там яєшня, при чому повністю підгорівша знизу. Огірок і помідор, порізані великими шматками. Виглядає так, наче готувала дитина. 

— Виглядає апетитно, —  кажу, але сумніви приховати не вдається. 

Щоб не образити Олену сідаю і їм. Хрустить яєшна шкаралупа, яку вона пропустила. Мужньо переовую і проковтую. І не таке в житті доводилось їсти. Олена дивиться на мене з якось цікавою сумішшю почуттів в погляді. 

Сама колупає свій омлент на тарілці. 

— Це неможливо їсти, —  каже вона нарешті. 

— Навпаки. Дуже навіть смачно, —  відповідаю з ентузіазмом. — Якщо ти не будеш свою порцію, то  ядоїм. 

— Та на здоров’я, —  відсуває свою тарілку. На обличчі навіть проблиск посмішки з’являється. Підсуває до себе чашку з чаєм. Обхоплює її обома руками, перш ніж відпити. 

— Я говорив з майором Кривенком про нашого Ваню, —  кажу, завершуючи з вечерею. — Він дав контакти дитячого будинку. Завтра спробую домовитись про побачення. 

— Правда? — Олена починає сяяти мов новорічна гірлянда. — Це найкраще, що я чула за сьогодні! 

Стискає мою руку вільну від виделки. Так сильно. І так щемливо водночас. Ловлю її просвітлівший погляд. В грудях все перевертається. Розумію, що мені хочеться частіше бачити її такою. І що от зараз, в цю мить, готовий на все, аби вона на мене так дивилась завжди. 

Олена

Біля нього буквально море спокою. Але я все одно нервую. Через мій порив приготувати вечерю. Мама у мене кухар якого ще треба пошукати. А от мені це не передалося. Вона не вітала мене на кухні. Казала йти й не плутатись під ногами… Моєму колишньому хлопцеві теж готувати не треба було. Діма любов жити на широку ногу і їсти в ресторанах.

Можливо Сев такий самий. Але він мужньо їв мій омлет чи що там вийшло… 

І він домовляється про Ваню. Напевно він відчуває якусь провину, що покинув матір дитини… 

Після вечері Сев підходить і зацікавлено дивитися на мої карти. Я поспішаю їх прибрати. Чомусь демонструвати своє Таро йому мені незручно. 

— Погадаєш мені? — раптом питає він. Ніби шукає привід залишитися. 

Я теж не хочу щоб він йшов. Сідаю на ліжко, і ретельно касую карти. Ловлю погляд Сева. Він дивиться на мої ноги.

Стає спекотно. Щоб розігнати ц. Напругу, починаю говорити.

— Отже роблю тобі розклад на тиждень. Три карти. Перша це енергія тижня, твій внутрішній стан, — бачу як Сев посміхається. Сковтую грудку. Він сідає навпроти мне і уважно дивиться на девятку мечів, що я витягнула. — Тривога… Сумніви… Це людина, занурена в свої страхи, яка відкидає себе, бо вважає, що вона недостатня для чогось… Ну не дуже весело, давай подивимось краще зовнішні події, які тебе чекають? 

— Ну ж бо, — Сев виглядає чомусь задумливо. Торкається пальцем моєї ступні. В мене біжить хвиля мурах. Я відсмикую ногу. 

— Лосоктно, —  зізнаюсь я. — Наступна карта — Двійка кубків, —  в грудях збираються якісь ревнощі, чи що. В нього точно хтось є. Карти не обманюють. Набираю повітря в легені і видаю: — Це карта пари, закоханості… Ця карта показує, що зв’язок вже є, і він не залежить тільки від біології. Є жінка яка могла б прийняти тебе таким, як є — але поки що ти цього не бачиш, — сержусь на нього. Хай котиться до своєї кралі.