Розділ 6

Олена

В голові паморочиться. Я кров ніколи раніше не здавала, тому навіть не уявляла що буде так погано. В машині захитує. Хочу відреагувати на слова Сева якось жвавіше, але кляте тіло не хоче мене слухатися. Відчуваю, що чолі виступив холодний піт. 

Сев злий. Хоч і намагається це приховати. А чому злиться? Чому вважає, що його карма в порядку, якщо пів дня тому сам вмовив мене віддати потенційно свою дитину в притулок. 

Сев зупиняє свій джип біля якогось ресторану. Заводить мене в середину, вітається з адміністратором. 

— Джані, нам щось мясне, —  каже, навіть не зазираючи в меню. — Стейк з кровю.

— Я не їм кров! — обурююсь я. — Сам його їсти будеш! 

— Ну хоч мясо ти їсли? — зацікавлено дивиться на мене. — Чи зайшла в своїй шизотериці до сироїдства? 

— Мясо їм, —  зітхаю. — Але думаю колись відмовитися від нього. 

Все ж м’ясоїдство погано впливає на карму. Але виснажливе лікування і мамина істерика призвели до того, що веганом я не стала. 

Сев полегшено зітхає і махає офіціанту. 

— Стейк середньої прожарки, каннеллони, цезар і якесь солодке вино, всього по два. 

Спершу нам подають вино. Я ще в напівтрансі після втрати крові. Але н адішу стало світліше. Бо я впевнена, що зробила дуже правильну річ. Комусь допомогла,навіть ціною свого погіршеного стану. 

Сев наливає мені в келих, і підсовує. 

— Не кагор, але теж гарно стимулює кровотворення, —  каже він. — Пий. 

Покірно відпиваю кілька ковтків. 

— Отже, поки ти гробила себе, — він з докором дивиться на мене. А я просто ловлю погляд його синіх очей і відчуваю, як провалююсь туди, мов у морську глибину. Важко зітхаю. Так, ніби моїм легеням замало повітря. Він теж чомусь замовкає, ніби наші переглядини збили його з думки. — Я домовився про кілька речей, —  продовжує вже з меншим напором. — По перше, поговорив з поліцією, і розповів як Ваня опинився у нас. До тебе претензій немає.

Оця його любов гворити списками… Чомусь хапаюсь за неї і посміхаюсь. Тема важлива, але думка яка спала мені здається зараз важливішою. Роблю ще ковток вина і питаю:

— Ти діва за гороскопом? 

— Так! Але до чого тут це?…

Так і знала. 

— Так що там по друге? — слабкість поступово проходить. Перед мною ставлять тарілку з салатом, і я розумію, що дуже голодна. 

— По друге, я дізнався через своїх де лежить Ваня і тепер спробую домовитись про побачення з ним. Якщо ти цього хочеш.

Чи хочу я? Та я за такий привілей готова розцілувати Сева! Я жую і одночасно посміхаюсь. 

— Коли я зможу це зробити? — питаю з ентузіазмом. 

— Зроблю кілька дзвінків і з’ясую, —  каже він.

Я впреше задумуюсь, а хто він такий взагалі? Ну чоловік. Років тридцяти. Має дві квартири  в новобудові. Шикарний позашляховик БМВ… Помічаю на руці масивний годинник. Тіло мов в грецького бога. Хто він, Сев? І навіть ім'я — повністю не назвав. 

Тим часом перед мною ставлять ще і тарілку з канелоні. Трубочки в соусі і з сиром. Начинка якесь м’ясо. Аромат просто божественний. І виглядає так, що слинки течуть. Я не втримуюсь, від блаженого стогону, коли кладу преший шматочок до роту. 

Сев якось дивно дивиться на мене. Очі стають майже чорні він шторму, що здіймається в погляді. Що я зробила не так? Від цього погляду в мене мурахи по тілу. І якась дивовижна вібрація внизу живота. 

— Ти щось казав про матір Вані, — нагадую я, щоб вибратись з трансу, в який мене загнав цей погляд. 

Сев

Не можна так сексуально їсти. Залипаю на це видовище, як вона захоплює губами шматочок їжі на виделці, як примружує очі від задоволення, коли відчуває смак. 

Хочу відволіктися від неї. Але мені не вдається сконцентруватися на справі. Олена мов подразник. Крихка, така, що потребує постійного захисту і водночас дуже манка. Хочеться спробувати її губи на смак. І так само, як вона зараз блаженно застогнати від відчуття її тепла. 

Але я забороняю собі навіть думати про таке. Ми чужі. Вона просто моя дивна квартирантка, з якої я авжеж навіть гроші не візьму за оренду квартири. 

— Так, жінка.., — дістаю телефон і вмикаю відео. — Ось, вона заходить в під'їзд, несе переноску з малим, —  я показую Олені відеозапис. 

На ньому дівчина в худі, не типово для нашої погоди, проте чудово для маскування. Ні фігури толком не роздивишся, ні обличчя не видно. 

— І що нам дає це відео? — зітхає Олена. Вона схоже теж розуміє, що навіть опису незнайомки у нас немає. 

— Майже нічого, —  кажу я. — Спробую відстежити її рух по вуличних камерах. Може щось нарию, хоч в якому районі міста шукати. Ще и знаємо, що вона очевидно наркозалежна. Це звужує коло пошуку. 

— Бідний Ваня, —  очі Олени несподівано наповнюються слізьми. — Він такий маленький, а вже так багато пережив. І зараз там сам, —  шморгає носом. Змугує мене відчути свою абсоюлютну безпомічність. 

На щастя в неї звонить телефон. І вона піднімає слухавку. Це дає мені час оговтатись і приховати свою розгубленість. Бо мені хочеться їй допомогти. Буквально гори перевернути, тільки тому, що вона така нещасна зараз. 

— Так, мам, —  каже, опановуючи голос. — Обідаю. О господи, ні, не салат! Зараз сфотографую і покажу! 

Бачу, що дратується. А ще помічаю, що вино і їжа нарешті привели її в кращий стан. На щоках хоч румянець зявився. І мова та жести стали жвавішими. 

Олена відбиває виклик і робить кілька фото своїх тарілок, в тому числі і стейку, якого принесли. 

— Мама вважає, що без її контролю я не здатна навіть поїсти, —  пояснює вона. 

— Ти сердишся на неї? 

— Звісно! — відповідає, відкладаючи телефон. — Скільки мене можна опікати? Я вже виросла.

— Я поділяю думку твоє мами, — відповідаю з іронічною посмішкою. — бо поводишся ти часом геть як дитина. 

— Ти мене знаєш лише добу! Як ти можеш щось судити про мене? — питає Олена, зазираючи мені  в очі. — Я може  і хочу чинити як доросла людина, але мені активно перешкоджають!