11. Ризик на межі.

«Косатка» висіла в темряві, як мертва планета. Величезний корпус, сотні метрів броні, сенсори, що сканували простір, шукаючи будь-яке тепло. І до неї наближалася самопливна хмара з льодових брил, і серед них троє у скафандрах, що вирішили підкрастися під цим замороженим прикриттям.

Власне, ідея належала Лані. І треба визнати — ризикована, але, можливо, єдина, яка мала шанс спрацювати. Дівчина, виглядала спокійно. Вона навіть усміхалася, дивлячись, як світло від зірок ламається в уламках криги навколо них. Кожна брила блищала, наче діамант, — прекрасне видовище, якщо не думати, що будь-якої миті тебе можуть рознести на атоми.

Марк обережно смикнув за трос. Дені, що дрейфував попереду, обернувся.
Марк показав пальцями — скільки ще? Дені у відповідь щось відмахнув — мовляв, не розумію. Хлопець почав видавати цілу серію жестів, що, на його думку, міг зрозуміти будь-хто. Натомість Дені знизав плечима. Марк зітхнув. Дві хвилини жестів — і все марно. Він лише закотив очі та ще раз смикнув за мотузку. І тут чоловік не витримав:
— Чого ти хочеш, чорт забирай?!

Голос пролунав у загальному ефірі. В ефірі, який мав бути мертвим.

Всі троє завмерли.  Навіть крига, здавалося, перестала обертатися.

Марк широко відкрив очі. Лана глянула на корпус «Косатки». Чекали. Секунда. Дві. П’ять. Жодного пострілу. Жодного спалаху.

Марк повільно зітхнув.
— Блискуче, — прошепотів він, хоч ніхто його не чув. — І це наш геніальний план.

Дені зробив такий рух, ніби хотів вдарити себе по голові, але згадав, що шолом не дасть це зробити.

Після цього Марк підлетів ближче й подивися на таймер чоловіка.
10% шляху пройдено.

Хлопець закотив очі. Дені відповів жестом: поклав руки під голову — спи, якщо нудно.

Чудово. Політ у відкритому космосі і йому пропонують поспати. Він лише зітхнув і обернувся в надії побачити ще човник Тео. Але нічого позаду не було.

Минуло кілька годин. Лана таки заснула першою, потім і Марк почав клювати носом. Дрейф — найкращий снодійний у галактиці.

Дені не спав вже понад добу. Його очі бігали по показниках. Відстань до «Косатки» скорочувалась. Саме в цей момент сенсор блиснув червоним.

— Трясця... — вилаявся він і закричав в комутатор. — Нас засікли! Вмикайте рушії! Повна потужність!

Лана прокинулася, як від удару струмом. Марк розгубився, увімкнув не те сопло, закрутився, наче планета, і мало не врізався в уламок.

Трос натягнувся — тепер усі троє рухалися як банки за весільною машиною.

— Та швидше ж! — кричав Дені, забувши про будь-яке маскування.

Перший імпульс з турелі «Косатки» вдарив десь позаду. Потім другий. Третій — уже ближче. Плазма розплавляла шматки льоду, перетворюючи їх на хмари пари.

— Маневр вліво! — закричав Дені.

Лана відреагувала першою, різко пірнула під уламок. Марк, заплутавшись у тросах, пішов за нею, ледь не врізавшись у сестру.

Брила перед ними вибухнула — плазма пройшла крізь неї, як ніж через масло. Висока температура віддала теплом навіть крізь скафандр.

— Гаряче! — вигукнула вона.

Дені петляв між уламками з майстерністю мисливця, який тікав від власної здобичі. Кілька секунд — і вони вже ковзнули за омріяну межу.

— Ще трохи, ще трохи... — бурмотів він.

Останній залп був вже позаду них. Вони були всередині мертвої зони.

Дені завмер, глибоко вдихаючи.
— Святі протони... ми це зробили.

Марк обернувся на нього й хмикнув.
— Тільки не починай молитися, а то сенсори знову прокинуться.

Лана сміялася. Сміх звучав як істерика, але тепер — щира, визвольна.

— Ми живі, — сказала вона. — А «Косатка» за крок від нас.

— Не радій завчасно, — відповів Дені. — Це лише квіточки, далі буде не легше.

Лана глянула на темний сектор корми, куди вони прямували. Там не працювала оборона, не було сигналів — лише чорна тінь і бліде відбиття зірок.

— Що ж, — сказала вона. — Час відкрити коробку з сюрпризом.

Дені скривився:
— Сподіваюсь, нам і далі буде щастити.

— Ми щасливі, — відповів Марк, — інакше як би ми добралися аж сюди.

Вони повільно рушили вперед, туди, де темрява «Косатки» ковтала світло, немов паща гіганта, який просто ще не вирішив — сплюнути їх чи проковтнути остаточно.

***

Чим ближче вони  наближалися, тим грандіозніше виглядав колоніальний корабель. Сопла уже закривали більшу частину їх огляду. Через них спокійно міг пролетіти військовий крейсер. Дені подав знак.
— Ну що, діти, ось і ваша омріяна «Косатка». Йдемо між другим та третім соплом, там має бути наш прохід

— Може.., — пробурмотів Марк, перевіряючи фіксатори на реактивному ранці. — Може, все ж постукаємо у парадні двері?

— Хіба, що квиточок у вигляді плазмового заряду захочеш, — хмикнув Дені. — Давайте хутчіше поки «Косатка» не вирішила запустити двигуни.

Вони ковзали між броньованими пластинами корпусу, мов мухи біля сталевого кита. Метал поблискував у світлі віддаленої зорі, іноді миготіли зелені вогники діагностичних сенсорів — наче корабель спав, але одним оком усе ж підглядав.

— Он він, технічний люк, — показав Дені. — Його відкривали рівно один раз — під час складання двигуна. Якщо боги космосу сьогодні в гуморі, то він не заіржавів.

Справді це важко було назвати люком. Отвір діаметром не більше метра прикривала масивна пластина по периметру якої стирчали розплавлені болти.

— Добре що я прихопив з собою плазмовий різак. —  радісно вигукнув Дені. І почав зрізати головки болтів з дитячим ентузіазмом. Зразу було видно що він любить працювати руками й в нього це чудово виходить. Мень ніж за хвилину все було готово лишилося лише підважити чимось люк. Дені підлетів до Марка і почав знімати з його скафандра якісь запчастини. Після чого в моменті зібрав механічний важіль. Він підсунув пласку частину важеля під люк і вперся ногами намагаючись зрушити той з місця. Але результат був нульовим.