8. На межі галактик.

Підлітки й справді не встигли й оком кліпнути, як час розчинився у нескінченності космосу. Дві години в надсвітовому режимі промайнули, наче хвилина, і Теодор, з виразом буденної байдужості професійного таксиста, який щодня возить пасажирів через три галактики, кинув:

— Перший пункт призначення. Астероїдний пояс, станція «Октавія». Не вставайте, це ненадовго.

Марк і Лана ще намагалися розгледіти крізь ілюмінатори величезні астероїдні масиви, що повільно рухалися у темряві, утворюючи моторошну, але величну панораму. На фоні цього кам’яного хаосу крихітна станція виглядала як стара консервна банка, притулена до велетенської брили.

Вони чекали, що Тео пристикується до станції, але він навіть не подумав відстібати ремінь. Легким рухом важеля він вивів човник на позицію і, відкривши зовнішній вантажний люк, відстрелив невелику скриню в напрямку станції. Скриня відразу підхопилася магнітним полем і попливла до стикувального шлюзу.

— Диспетчер станції 3450 «Октавія», приймайте вантаж номер 1123409, — чітко промовив Тео в комутатор, відкашлявся і додав вже м'якше: — Дякую, що користуєтесь послугами нашої експрес-доставки.

На іншому кінці лінії почулося здивування й гучний жіночий голос, трохи хриплуватий від перевтоми:

— Тео, ти пройдисвіт! Як тобі вдалося так швидко отримати ці фільтри? На них же черга два місяці!

— Маю свої секрети, Маті — солодко протягнув він. — Я залишу цю таємницю при собі. Але якщо вам знадобиться ще щось — ви знаєте, де мене знайти.

— Добре вже, але тільки не намагайся взяти з нас подвійну оплату за терміновість, — суворо мовила диспетчерка. — Ти ж знаєш, у шахтарів заробітки не такі космічні, як ціни на ваше обладнання.

— Сонечко, — ніжно відповів Теодор, — усе як і домовлялися. Ані кредитом більше.

Марк мало не захлинувся від сміху.

— Сонечко? — перепитав він, ледве стримуючись. 

— Наш Тео має прихильницю серед шахтарок? — підіграла Лана, нахилившись ближче. — І це ще він нам розповідав, що цурається шахтарської роботи!

— Тихо, ви! — гримнув Тео, але в його голосі було більше роздратованої гордості, ніж справжнього гніву. — Не вам мене вчити, як завойовувати довіру клієнта. В нашому бізнесі все тримається на людських відносинах.

— Ага, і на слові «сонечко», — не втримався Марк.

Теодор проігнорував підкол, повернув човник носом від станції й уже набагато сухіше й офіційніше промовив у мікрофон:

— Станція «Октавія», доставлення завершено. Гарної зміни.

— Та йди ти, — з кокетливим тоном відповіла диспетчерка, і зв'язок обірвався.

***

Наступна зупинка була аж через чотири години. Час ніби розчинився в ритмі польоту: зорі тягнулися нескінченними стрічками, а гарвіпідвіси м’яко гасили будь-які вібрації. Проте навіть у такій зручності Марк почав крутитися в кріслі, то позіхаючи, то зітхаючи. Нарешті він пробурмотів:

— Слухайте, а в цьому вашому експресі... взагалі є вбиральня?

Теодор, не відриваючи очей від приладів, відповів сухо, наче диспетчер лінії:

— Потерпи. Ми скоро будемо на місці.

— Легко тобі казати, — невдоволено пробурмотів Марк і втупився в стелю кабіни перед собою.

Та ось вони почали гальмувати, і розтягнуті зоряні смуги знову згорнулися у звичні яскраві цятки. Прямо серед космічної темряви виріс силует — грандіозний крейсер. Його масивний корпус сяяв сотнями світлових вікон і здавався гігантом, що ліг на бік між зірок.

— Ого... — тільки й видихнув Марк, присвиснувши. — Вантажівка Хайка на його тлі — як іграшка з дитячого набору.

Теодор навіть не обернувся:

— Тримайте язики за зубами. Тут слова мають вагу.

По інтеркому відразу пролунало різке:

— Невідомий човник, назвіться і вкажіть причину наближення до військового судна.

Теодор відповів з діловою стриманістю, ніби читав з протоколу.

— Експрес-човник Зет-Де 12-04. Теодор. Замовлення для адмірала Нільсона. Номер 112588.

Після паузи пролунало:

— Прийнято. Стикування по лівому борту. Підготуйте все для перевірки.

Човник слухняно ковзнув уперед на малій швидкості. Магнітний промінь захопив його і втягнув у величезний ангар. Лише зблизька стало зрозуміло, наскільки неймовірні були розміри цього корабля: залізний колос, що міг би приховати всередині маленьке місто.

Шлюз відчинився. До них підійшли двоє озброєних рейнджерів, обличчя яких було закрите затемненими забралами. Вони коротко кивнули:

— Слідуйте за нами.

Компанію провели крізь сканувальну рамку до невеличкої кімнати з металевими стінами.

Марк, уже не витримавши, майже вигукнув:

— Слухайте, а у вас тут туалет є?

Теодор кинув на нього такий погляд, що, здавалося, міг би зупинити робочий реактор.

— А що? — знизав плечима хлопець. — Не в штани ж мені…

Але він не встиг закінчити. Двері відчинилися, і в кімнату увійшов адмірал.

Його постать буквально закрила весь прохід, випрямлена спина, крок відміряний, форма без жодної складки. Відзнаки що виблискували на грудях виглядали так, ніби їх щойно відполірували для показу в рекламному буклеті.

Марк миттю забув про всі свої потреби й мало не побіг назустріч, простягнувши руку. Теодор швидко схопив його за комбінезон і відтягнув назад, ставши попереду, наче захисний бар’єр.

— Адмірале Нільсоне, вітаю вас, — урочисто промовив Теодор.

— Доброго дня, Теодоре, — відгукнувся Нільсон голосом, який не допускав заперечень. — Відверто кажучи, учорашня наша розмова по комутатору мене розчарувала. У мене з’явилися сумніви, чи правильно я зробив, скориставшись вашими послугами.

Він зробив крок уперед, і його погляд ніби пропалював наскрізь.

— Тож скажіть прямо. Ви втратили той лот, який обіцяли?

— Ніяк ні, адмірале, — Теодор мало не заїкався, але тримав голос у діловому тоні. — Просто сталася затримка з доставленням.