Підкаблучник

— Вона тобі все одно не дасть, — низенький чоловік з лисиною у сірому діловому костюмі вмощується на стілець за барною стійкою. Киває головою в бік білявки в чорній сорочці з бейджиком «Бармен Джулія».

— Перепрошую? — високий чоловік з чорною бородою і довгим волоссям, зібраним у хвіст, розвертається до володаря шикарної лисини. Рукави його сірої картатої сорочки закочені до ліктя, відкривають огляд на витатуйовані кельтські малюнки на передпліччях. 

— Кажу, — голомозий нахиляється ближче, — Нічого тобі з нею не світить. Я Федя, — тягне руку.

Бородань зіщулюється, крила його носа смикаються, погляд перескакує на Джулію — вона смикає бровами і легко усміхається. 

— Гриша, — усмішка бороданя ховається у вусах, від кутиків очей розбігаються дрібні зморшки, — То чого ж не світить? Просвітиш?

Федя підбирається, поправляє піджак і трохи послаблює краватку. Зиркає на барменку і нахиляється ближче.

— Бо ти себе поводиш як підкаблучник, — киває головою для певності Федя, — Жінки на таких не ведуться. Ти он такий брутальний, весь в татухах, а зайшов з цукерок у формі серця.

— Так сьогодні ж Валентинів день. Раптом цукерки спрацюють? — Гриша хитро усміхається. Джулія по той бік стійки старанно натирає склянку серветкою, підіймає її вище голови, дивиться на світло чи немає плям на склі. Жодної уваги на чоловіків не звертає.

— Фу, ці свята — розводняк. Маркетинговий хід, щоб продати квіти і цукерки втридорога. Втюхать романтику і букет занюханих троянд за всі гроші світу. Он вже, бачиш, якийсь бідолаха приніс квіточку твоїй принцесі.

Гриша мимоволі зиркає на довгу барну стійку, де у високому стакані стоїть одна-однісінька червона троянда поруч з коробкою цукерок у вигляді серця. Мимохідь торкається срібної каблучки на підмізинному пальці.

— Може у бідолахи на більший букет грошей не вистачило. Сам же кажеш, ціни на квіти сьогодні скажені.

— Щось замовлятимете? — Джулія ставить склянку на місце і широко усміхається клієнтам. Блакитні очі, підведені акуратними стрілками, пильно дивляться на Федю. Його щоки вкриваються легким рум’янцем, очі блищать.

— Житомирську. На бруньках, — прочистивши горло, Федя ще трохи послаблює краватку, — Два по п’ятдесят.

Джулія киває і переводить погляд на Гришу, кутики усміхнених губ злегка тремтять.

— А вам?

— Подвійний еспресо, — Гриша погладжує бороду і усміхається, — Один цукор.

Джулія йде до кавомашини і за мить повітря наповнюється дзижчанням і густим ароматом свіжозмеленої кави. Вона вправно підкидає пляшку «Житомирської», крутить її в долоні, мов фокусник, наливає дві чарки і ставить перед Федьою. Щипцями кладе кілька дольок лимона на блюдце, ставить поряд.

— Ти що? — брови Феді здіймаються догори і на лобі утворюються широкі полоски зморшок, очі витріщаються на Гришу, — А за знайомство?

— Я не вживаю, — каже Гриша і ставить одну ногу на підніжку стільця.

— Чого ж так? Закодіруваний? — Федя різко видихає і з розгону заливає в себе першу чарку, задоволено струшує головою, — Чи може за кермом?

— І взагалі, і за кермом, — Гриша, не спускаючи погляду з Джулії, робить ковток кави.

— Знаєш як в народі кажуть: Якщо людина не п’є, вона або хвора, або велика падлюка, — Федя голосно регоче і штурхає Гришу в плече, наче ліпший друг, з яким на один горщик в дитинстві ходили. Перекидає ще чарчину, бере дольку лимона і закушує, м’язи його обличчя трохи смикаються від кислого. 

— Бачиш, Гриша, я не хворий, — Федя знову регоче зі свого жарту, — І не падлюка. 

— Радий за тебе, — Гриша робить ковток кави, Джулія за стійкою ледь стримується, щоб не пирснути сміхом. Заплющує очі на мить і глибоко вдихає через ніс.

— І не підкаблучник, — додає Федя, з острахом зиркаючи на вхід, — А чого ти до бару зайшов, як не п’єш?

Гриша окидає поглядом невеличкий зал, занурений у напівтемряву червоної підсвітки. Маленькі столики на двох, на кожному палахкотить червона свічка. 

— Випити кави, поки чекаю наречену з роботи, — Гриша відсьорбує каву і зиркає на Джулію. Вона вправно змішує коктейль у металевому шейкері, кладе лід у стакан і наливає червоний напій у високу склянку.

— Джуліє, — Федя розпливається в найлюб’язнішій посмішці, спирається ліктем на стійку і розвалюється на стільці, як на дивані перед телевізором, — А повторіть, будь ласка, замовлення.

— Ти, бачу, розбираєшся у жінках, — Гриша теж розслабляється, ставить обидві ноги на підніжку стільця, ліктем спирається на стійку і підпирає кулаком голову, — А пару ти маєш?

Федя гмикає, розчервоніле обличчя трохи поблискує в тьмяному світлі бару. 

— Пф-ф, звісно, маю. Тільки я не з тих, не з підкаблучників, — випинає груди і тицяє в себе пальцем, — Я знаю точно, жінок треба тримати в кулаці, — стискає кулак і підсовує його ближче до Гриші, щоб краще було видно, — Жінка повинна знати своє місце.

Гриша не припиняє дивуватись Федіній філософії. Джулія ставить дві чарки на стійку.

— Цікаво, — Гриша поглядає на Джулію, та закочує очі під лоба, злегка похитуючи головою. — І де ж те місце?