Розділ 12. Спільний маршрут

Сплітаючи кроки в один спільний маршрут, ми рухалися історичною дорогою міста, що тихо ховалося серед пагорбів поблизу річки. Звивисті вулички були вимощені камінням, що давно поросли мохом. Ці камені, здається, пам'ятали тисячі кроків, що прокладали шляхи до заможних особняків і скромних глинобитних будинків. Такі прості та рідні, вони здавалися продовженням самої землі. Дахи, наче м'які подушки, покривала яскрава зелена трава. Вітер тріпав цю зелень, через що здавалося, ніби будиночки перемовляються між собою.

Настрій легкий, майже веселий, навіть попри холодний вітер, що дув у спини.

— Треба визнати, ти оперативно спрацювала, — сказала я, підштовхнувши подругу ліктем. — Це треба ж так драпака дати. Я навіть не встигла подумати, а в тебе вже готовий план народився.

Юрна посміхнулася, не відводячи очей від зустрічного потоку людей.

— Якщо не можеш запобігти неподобству, просто очоль його, — відповіла вона, зі звичною легкістю викидаючи одну зі своїх фраз. Тут же її погляд затримався на найближчій крамничці зі смаколиками. Недовго думаючи, дівчина схопила гнома за руку, скомандувавши:

— Ходімо, Трогиме, твоє пузо само себе не нагодує.

А той і не пручався.

Дарай, що відстав на пару кроків, підтягнувся до мене, вказуючи поглядом на Юрну та її жваві жести біля прилавка.

— Слухай, Маніко, а існують взагалі дівчата, які не виносять мозок? Чи це міф?

Я пирхнула, приховуючи посмішку:

— Звісно, існують. Але є один нюанс: всі вони на кладовищі.

Хлопець тихо засміявся, наче очікуючи такої відповіді, і все ж пішов допомагати своїй дівчині обирати закуски до столу.

Щось темне виникло на периферії зору. Крамниця, до якої прямувала, раптом перестала мене цікавити. Зупинилася, нервово оглядаючи перехожих. На мить світ навкруги ніби стиснувся в крапку, і все, що я бачила, був високий силует у темному плащі.

Волосся стало дибки. Одразу зрозуміла, хто це. Марвен Селестін, голова Верховного ковена, якого з різних боків оточували послідовники. Його погляд... Він не дивився, а просто нахабно втупився, пронизуючи наскрізь. Досі не могла забути цей погляд. Зовсім не змінився — ні виглядом, ні очима.

Ми зустрілися вперше, коли я була ще дитиною. Гласний ніби бачив не маленьку дівчинку, а один із гвинтиків своєї системи. Той жаданий вогонь, що спалахував у чоловічих очах щоразу, коли він дивився на мене — це не була пристрасть, і тим більше не кохання. Це було щось інше, глибоке, темне, страшне. Наче у своїй голові він вибудовував якісь похмурі плани, і в центрі них завжди була я.

Вже тоді зрозуміла, що саме так Марвена і треба було бачити — як людину, здатну на все заради влади.

Пам'ятаю все до найдрібніших деталей. Батько спочатку заплющував очі на мій дар, і можна сказати, бачив у мені свою спадкоємицю. Але все змінилося після появи цієї людини. Саме його настанови та рекомендації змусили батька відмовитися від цієї ідеї. Марвен Селестін не став відкрито стверджувати, що бракована принцеса не гідна успадкувати трон. Ні, цей тип діяв тонше, маніпулюючи побоюваннями та сумнівами, що іноді спіткали навіть найсильніших правителів. І поступово король почав бачити в мені не дочку, а загрозу — силу, яка, якщо вирветься з-під контролю, може знищити все, що він так довго будував.

Я відчула магічний вплив — холодний, липкий. Ноги безвольно рушили в бік чоловіка. Його сила тягнула мене, як немічну залізну стружку до потужного магніту.

Хвала світлим, темним або якимось там силам, з цього наслання висмикнув голос Юрни.

— Ми вже скупилися, йдемо? — промовила подруга, знову з'являючись поряд. У руках вона тримала якийсь пиріжок і важкий паперовий пакет. Помітивши напрям мого погляду, теж повернула голову.

— Угу, — ледь чутно відповіла, все ще не відводячи погляду від купки послідовників ковена.

— А який чорт смачний! — чмихнула Юрна на Марвена, явно не підозрюючи, хто це. — І ці плащі... Ці чоловіки виглядають так, ніби зараз проведуть ритуал. Ну, це... з тими самими здичавілими грішницями.

— Нам тут нема чого робити, йдемо, — буркнула я, поспішаючи згорнути цю тему і відвести друзів якомога далі. В голові засіли думки: звичайний садист, неврівноважений, моральний збоченець та патологічний психопат. Нічого більшого, нічого особливого...