Розділ 6. Чому запізнюємося?

— Запізнюємося вже як на десять хвилин,— Юрна подивилася на наручний годинник.

Мене судомно пересмикнуло, ноги прискорилися самі собою. Не стільки боялася професора Фігаліса, скільки не влаштовувала думка про те, що я опинюся оточеною компанією піддослідних паразитів у підвальному приміщенні внаслідок порушення розпорядку. Само собою, ця провина так само вела до третього пункту, тобто до виправних робіт, на підставі чого професор призначав відпрацювання у лабораторіях.

Двері з рипом відкрилися, впускаючи нас, що ледве перевели дихання, в аудиторію. Усі присутні одразу ж завмерли в очікуванні. Юрна стояла поруч, не рухаючись, як статуя, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. Не те щоб їй це не вдавалося — після нашого "маленького" експерименту увага до нас приверталася сама собою.

Лекційний зал некромантії тиснув похмурими відтінками. Ніколи не розуміла, чому не можна зробити адекватний ремонт; статусність лячною атмосферою підтримують?

— Адептки, чому запізнюємося? — смирив важким поглядом чоловік похилого віку, чий силует виділявся на тлі стін, оточених свічками. Його сиве волосся й очі здавалися живішими в цьому похмурому освітленні.

— Перепрошуємо, професоре Фігаліс. Затрималися в деканаті, — він кивнув, і ми сіли за першу вільну парту, яка завжди була порожньою зі зрозумілих причин. Як то кажуть, хто не встиг, той на столі для експериментів...

Але сьогодні, хвала темним чи якимось там силам, шановний професор виступав у ролі лектора і з видимим задоволенням приступив до своєї розповіді.

— Вплив на індукований аутоліз, — розгонистими літерами вивів крейдою на дошці. Потім розвернувся і придивився до аудиторії. — Ваші припущення, що означає цей термін?

Охочих відповісти не виявилося. Усі пригнулись і затамували подихи, наче з-під парти не видно...

— Маніка Ноктурна, Юрна Мартиша, маєте штрафний за запізнення. Тож питання до вас.

— Е-е-е, — хотіла було почати, але якось з думками не склалося: коли в лоб запитують, завжди все забуваю.

— Мерця зображаєте? — підняв брову викладач, вже не чекаючи почути відповіді.

— Та ні ж! — обурилася. Матеріал знала добре ще до вступу. Треба ж було якось жити з силою, у якої біполярочка. — Це процес керованого розкладання тканин. Суть у тому, щоб зберігати тіло померлого настільки цілим, наскільки це можливо для особистих цілей.

— Вірно, Маніко, радий, що ви ожили, — похвалив Фігаліс. — Як думаєте, чому експлуатація мерців має більший попит, аніж жива сила?

— Краще заплатити один раз некроманту, ніж турбуватися про те, як забезпечити свого слугу, — відповіла вже Юрна.

— Теж вірно. Контроль над мерцями стає цінним активом, здатним забезпечити дешеву робочу силу. Коли істота вмирає, — почав поглиблюватися в тему, — її організм перестає витрачати енергію на підтримку життєвих процесів. Однак енергія не зникає. Вона лише перетворюється з однієї форми на іншу. Воскресити будь-яке живе (тобто вже не живе) створіння можна протягом двох хвилин після його смерті. Але це не означає, що дана практика безпечна або бажана. У цей час енергія розсіюється, перетворюючись на енергоферменти — фенизими, що відокремлюються від тіла. І якщо спробувати зібрати фенизими назад, ми можемо випадково залучити інші частинки, створюючи непередбачувану істоту.

Ми, студенти, сиділи, вбираючи кожне слово, усвідомлюючи небезпеку того, що професор нам розповідав. Це справді небажана практика. Бувало, відроджені вбивали своїх же родичів.

— А через який час можна підіймати умертвість задля експлуатації? — поцікавився якийсь сміливець.

— Гарне питання. Душа залишає тіло рівно через чотири хвилини, ось тоді й можна, — відповів професор Фігаліс, дивлячись у далечінь, ніби бачачи в ній щось глибоке. Потім уклав: — І так, щоб контролювати індукований аутоліз, ми використовуємо магічний потік Некроміс. Він дає нам можливість маніпулювати енергією смерті, підкоряючи своїй волі. Використовувати його можуть не всі, як ви вже знаєте.

Про це справді знає кожен. Основа з основ, яка вбирається з молоком матері. Будь-яка магічна сила має власний канал, всього їх чотири. Уявіть собі, що енергія тече немов річки безмежними просторами світобудови. Ці річки можуть бути використані лише тими, у кого відкрито відповідний потік; іноді одна річка може впадати в іншу, а іноді там зовсім порожньо. Некроманти, наприклад, плавають у річці Некроміс, елементалісти — у річці Елементаль, цілителі — у річці Цельтель, а темні архантики — в цілому стародавньому морі Архант.

Виходячи з чого в нашій академії Рогуса виникли такі напрямки:

Некромантія, Містика і Мертве Пізнання

Мій будинок. Справжній притулок для тих, хто не боїться глянути смерті в обличчя. А бояться, якщо чесно, усі... та й вибирати особливо не доводиться. Хоча завжди можна перевестися на факультет Історії та Артефактів, правда не мені... знову ж таки, зі зрозумілих причин.

Як вже помітили, "тихенько" вивчаємо магію смерті, відродження та маніпуляції з душами. На наших заняттях зазвичай пахне формаліном, сухим листям могильника і... ще чим гірше. Відомі похмурою чарівністю. Носимо чорні мантії не тільки заради стилю, але й для того, щоб приховати брудні плями від виділень та рідин дохлих тіл, які іноді плескаються назовні під час експериментів.

Елементальна та Бойова Магія

Ці хлопці, як кажуть, грають із вогнем. І не тільки, ще з водою, повітрям та землею. Їхня річка вкрай неспокійна, прямо вирує енергією. Нескладно здогадатися, що елементалістів дуже багато — це значна частина академії. Відрізнити їх можна за відповідним кольором мантій — темно-червоні.

Цілительство та Лікувальна Магія

Тут рани гояться швидше, ніж студенти встигають їх отримати. Можливо, ви хотіли почути, що дані учні завжди спокійні та доброзичливі? Не тут було!

Якщо некроманти проводять досліди з мертвими тілами, то цілителі у своїх білосніжних мантіях не гребують робити це над живими... Може, від того і нервові, що мантії доводиться прати частіше. Та й п'ють надто багато "лікувальних" зіль — рев стоїть гірше, ніж від наших мерців. У будь-якому випадку, раджу конфліктів з ними не мати — препарують як жабу, а потім зшиють назад, навіть не вибачившись.