Розділ 4. Повсталий загін

Рев мертвяків різного ступеня свіжості поєднувався з криками та панікою ще живих людей. Повсталий загін наближався і явно не планував брати участь у ранковому тренуванні. Моторошне видовище. Але за кілька хвилин масовий психоз затих. Усі копом зібралися за захисним пологом трибуни, вдивляючись у майбутню епічну бійню.

Залишилися тільки найсміливіші... чи найдурніші — тут важко сказати точно.

Декан, не гаючи часу, першим кинувся на мертвяків. Атака відбулася з такою швидкістю, що око не встигло за рухом. Магічний снаряд пронісся крізь повітря і з розмахом збив одного з ніг. Напівдохле тіло незграбно впало на землю, а голова, відірвавшись, прокотилася кілька метрів. Проте, на загальний подив, черепок так само прикотився назад та знову зрісся з тулубом. Мерцюга, видавши скрегіт, вкотре воскрес.

Поруч пересмикнуло учнів з факультету елементалістики, яким не пощастило мати з нами спільне заняття. Ніжні, однак. Як не складно здогадатися, їхнім куратором був професор Гор, який з великим задоволенням піддався впливу шановного декана Сайласа, почерпнувши деякі моменти для виховання своїх адептів.

На краю поля стояли Дарай, Клекса та Арун, готові до битви. За ними з цікавістю та легкою посмішкою спостерігав професор бойової магії. Його проникливі очі блищали схваленням — ці троє не втекли, як решта студентів.

Гор скомандував, а я уважно вслухалася в його вказівки:

— Аруне, ти — нападник, — пролунав басовитий голос, і масивний кремезний хлопець миттєво приготувався до атаки. Так, це точно була його роль — йти в атаку та громити супротивника своєю міццю.

— Дарай, прикриваєш Клексу, — продовжив віддавати команди професор. Той, згідно кивнувши головою, став у захисну стійку.

— Клексо, намагайся знести якомога більше ворогів, використовуючи магію далекого бою, — вказуючи мініатюрній дівчині з хижим обличчям, закінчив Гор. Вона теж кивнула, серйозно дивлячись на своїх супротивників.

Гарна команда в них. Що сказати – бойові елементалісти третьокурсники. До шостого курсу всі стають професіоналами. Ну, всі, хто вижив, звісно.

Гор, борючись, все більше нагадував машину для вбивства: його меч блимав швидше за вітер. Але зусилля здавалися марними: гнилі тіла, розрубані на частини, знову і знову збиралися воєдино й відновлювалися зі швидкістю, що лякала.

— Чортівня якась... Вони безсмертні? — це викликало подив серед присутніх.

— Ну, за фактом вже мертві, — додав хтось.

Сутичка розгорілася не на жарт. У бій йшли вогняні кулі, блискавки, крижані списи та заклинання, яких я раніше навіть не бачила.

— Вони не зупиняться! — у розпачі вигукнула Клекса, ухиляючись від чергового удару. Один із мерців, несподівано швидкий і спритний, кинувся у її бік. Пазурі зачепили дівоче плече, залишаючи кривавий слід.

— Обережно! — крикнув Дарай й миттю метнувся вперед, закриваючи Клексу своїм тілом, приймаючи наступний удар на себе. Пазурі виродка встромилися в його бік, і хлопець видав приглушений стогін болю. Рана кровоточила. Дівчина тут же завдала удару у відповідь, обезголовивши мерця.

— Дурень! — заявила обурено, але ледь помітна посмішка ковзнула на її обличчі з сумішшю подяки та тривоги.

— Дивись, як оберігає, — прошипіла Юрна, стиснувши кулаки й нервово кусаючи губи. Подруга не приховувала свого невдоволення. Погляд ставав більш ревнивим, коли її хлопець захищав Клексу. Додала вже з гіркотою: — Він так ніколи не захищав мене...

— Розумію твою знервованість, — це була моя скромна спроба підтримки. Хоча насправді не змогла пройнятися, адже сама ніколи не відчувала подібних закоханих страждань. Тільки бачила, що для Юрни то був складний момент — цього було достатньо аби спробувати зрозуміти.

Коли збагнули, що простою бойовою магією тварюк не втримати, лорд Сайлас Палор пішов на крайні заходи. Підняв руку і наступної миті всі побачили, як його шия обвилася шиплячою міткою.

Мітка, про яку ходили моторошні чутки серед студентів, відома як "намисто Хасаліса". Говорили, вона накладається на тих, хто володіє надмірною силою та становить потенційну небезпеку для інших членів магічної спільноти, особливо для самого Верховного ковена, чия сила тримається на одному непохитному принципі: ніхто не повинен бути сильнішим за сам ковен.

Ця організація, що об'єднує наймогутніших чаклунів і відьом, контролює магічний світ нашого королівства, підтримуючи баланс сил і запобігаючи виникненню загроз, які можуть підірвати їхню владу. Будь-яке відхилення від встановленої норми розглядається як потенційна небезпека та має бути негайно усунена.

— Отже, мітка не міф, — тихо промовила Юрна.

Завжди думала, що це лише страшилка для першокурсників. Як же я помилялась! Чи означає вона, що лорда Сайласа заслали за якийсь злочин?

Декан, попри біль, який обпалював шию, сконцентрувався та закликав вогонь. Чоловічі руки спалахнули сліпучим світлом, і повсталих почало охоплювати полум'я, спалюючи вщент.

Холодок пробіг по спині. Його магія була неймовірною...

Коли останній мрець перетворився на попіл, стадіон огорнула зловісна тиша. Лорд Сайлас стояв важко дихаючи. Згодом різко й гнівно повернувся у бік натовпу.

Спочатку всі злякано присіли ще нижче, але потім все ж таки повільно вийшли з-за трибун, вражені тим, що сталося.

Декан, не випускаючи люті з очей, оглянув присутніх.

— Ті, хто воскресив мерців — підійдіть до мене негайно, — прогарчав він. — Раджу по-доброму, бо знайду сам, і буде гірше.

Натовп переглянувся чередом наляканих баранів. Відчула, як Юрна стиснула мою руку.

— Що робити? — прошепотіла вона.

— Що-що... Моя провина — мені і йти, — приречено відповіла, пробираючись крізь народ. — Краще зізнатися, ніж чекати, коли декан вирішить розібратися.

Подруга не погодилася з таким рішенням і рушила за мною. Вперта.

Вийшли з натовпу, тримаючи голови високо, хоч серце билося як божевільне. Лорд Сайлас кинув крижаний погляд та наказав з жестом вказівного пальця у бік навчального закладу: