Розділ 19. Храм Зірок

  Дьйорк остовпів від почутого.

  - Всього навсього?!! Як же я тоді зможу допомогти?

  Королівський тронний зал здавався Дьйорку тихим і застиглим, немов час у ньому зупинився. Високі склепіння відбивали лише відлуння важливих слів мага, що стояв перед лицарем.

  - Дьйорку, я зараз все розповім. Ти маєш зрозуміти, - голос мага був низьким і тривожним. - подорож між світами — це не просто мандрівка. Це крок за межу. Щоб досягти Храму Древніх Зірок, тобі потрібно буде випити мертву воду і прийняти стан тимчасової смерті.

  Лицар уважно слухав. Його руки мимоволі торкалися амулета на грудях, який він носив із часів свого посвячення.

  - І що буде з моїм тілом, поки я буду… там? - запитав Дьйорк, вдивляючись у суворе обличчя мага.

 - Твоє тіло залишиться тут, у палаці, під охороною. Коли прийде час, я застосую Живу воду, щоб повернути тебе. Але ти маєш пам’ятати: у світі між світами час тече інакше. Якщо ти забаришся, твоє тіло може не витримати навіть сили Еліксиру!

  Дьйорк кивнув, його погляд став ще рішучішим.

  - Я готовий ризикнути. Заради життя Клеї я віддам усе.

 Маг провів Дьйорка до таємної зали, захованої у підземеллях палацу. На вівтарі стояли два кришталеві глечики — один із прозорою, блискучою рідиною, інший із мутною, сірою, наче вода, взята з болота.

  - Це — Мертва вода, - пояснив маг, указуючи на другий глечик. - Вона розірве зв'язок твоєї душі з тілом, дозволяючи тобі перейти у світ між світами.

  Дьйорк узяв глечик обома руками. Його дихання стало важким. Він знав, що назад дороги немає. Закривши очі, він ковтнув рідину…

  Спочатку нічого не сталося. Потім він відчув холод, який поширився від його грудей до кінцівок. А потім світ навколо зник у мороці…

  Дьйорк розплющив очі й побачив себе у безкрайньому чорному просторі. Навколо нього пульсували зорі, утворюючи химерні візерунки. Сили тяжіння не було, але Дьйорк рухався вперед, ніби силою думки.

  Попереду височіла велична казкова споруда — Храм Древніх Зірок. Його стіни здавалися створеними зі світла і скла одночасно, а золотисте сяйво випромінювало відчуття вічності.

  На вході в Храм Дьйорка зупинила сутність, схожа на чоловіка в дивному одязі, не схожому на жоден, який лицар бачив у своєму світі. Сутність привітно посміхнулася.

  - Вітаю, мандрівнику. Я — охоронець цього Храму.

  Дьйорк нахилив голову, зберігаючи ввічливість.

  -  Я — Дьйорк, лицар Еронея зі світу Альтізорр. - Ти можеш мені допомогти? Я шукаю енергію, щоб повернути життя і молодість моїй нареченій.

  Дірк задумався, а потім кивнув.

  - Ця енергія — частина сутності самого Храму. Ти мусиш пройти до центрального ядра. Але будь обережним: якщо твої наміри нещирі або серце схитнеться, Храм може знищити тебе.

  Вони разом рушили до центру Храму. Дірк показував шлях, а Дьйорк вдивлявся в простір, сповнений мерехтливих туманностей і загадкових символів, які витають у повітрі. Дивні знаки то манили його до себе, то відштовхували із значною силою, то лякали, а іноді - заспокоювали…

  Коли вони досягли ядра, перед Дьйорком відкрився величезна куля, що випромінювала сліпуче золотаве світло. Лицар торкнувся його, і крізь нього пройшла хвиля тепла. Енергія кулі влилася в його душу, переповнюючи його силою, яку він раніше не міг навіть уявити.

  Охоронець усміхнувся, помітивши зміни в Дьйоркові.

 - Тепер ти володієш тим, чим зможеш повернути твою наречену. Але пам'ятай, сила ця не нескінченна. Використовуй її мудро.

  Дьйорк із вдячністю потиснув руку дивній сутності.

  - А зараз іди на світло.

  - Дьйорк обернувся і здивувався.

  - У безмежній чорноті Всесвіту він помітив блискучу білу пляму, яка почала швидко наближатись, поступово перетворюючись на безмежний білий простір.

  Це була така фантастична зміна Всесвітів, що лицар на мить прикрив очі. А коли їх розплющив, то побачив, що простір був не порожнім - у ньому весь час утворювались та змінювались об'ємні площини, між якими ніби проглядались дивні мікросвіти…. Це все було таким незвичним, що Дьйорк не міг описати словами того, що бачив і того, що відбувалось у цьому просторі.

  Раптом він почув чоловічий голос, що звертався до нього:

  - Хто ти і що робиш тут?

  Дірк здивувався, однак відізвався та розповів про себе.

  - А хто ти?

 - Я митець із місця, яке би назвав Землею. Потрапив сюди, бо моє тіло зараз на грані смерті, знаходиться у шпиталі. Тепер я просто спостерігач, який малює фантастичні  картини в своїй уяві.

  Дьйорк нічого не розумів усіх слів Дірка, але відчував його сум, і зрозумів, що перед ним — близька душа.

  - Весь цей нескінченний час я перебував тут. І ніколи не бачив тут нікого. Ти - перший, хто завітав сюди. Я б хотів спілкуватись з тобою. Дізнатись про твій світ…

  Дьйорка охопив відчай. Він розумів, як втомився його співрозмовник бути наодинці. Він би з радістю залишився спілкуватись із Дірком… Якби не Клея! Якби не зобов'язання перед королівством!