Розділ 18. Повернення додому

  Довго чи коротко тривав шлях лицаря Дьйорка додому, бо чоботи-скороходи він залишив тим, хто їй йому люб'язно надав для виконання завдання, все ж він дістався кам'яної арки і нарешті переступив  межу, що відокремлювала його від священної гори.

  - Фух, нарешті! - видохнув він.

  Мандрівник всівся на повалене дерево, наказав скатерці-самобранці приготувати чогось гарячого та смачного і задивися навкруг. Нарешті на небі сяяли два його рідних сонця! 

  Трохи відпочивши, Дьйорк рушив кам'янистою стежкою, що звивалася вздовж підніжжя Священної гори. У його руках була міцно притиснута до грудей амфора з Еліксиром Життя. Краплі дорогоцінної рідини, здавалося, випромінювали тепло, здатне відродити, навіть, найхолоднішу душу. Лицар відчував полегшення: всі випробування позаду, і тепер його місія близька до завершення. Вже невдовзі його радісно зустріне Клея, і незабаром вони поберуться!

  Попереду виднілися стіни рідного королівства. Вони були знайомими і водночас чужими — за час  мандрів Дьйорк не впізнавав деяких деталей: мох, що вкривав мур, почорнів, з'явились нові вежі, побудовані в його відсутність. Це ж скільки часу мало пройти?! Вежі так швидко не побудуєш!

  Лицар пришпорив коня, якого знайшов біля підніжжя гори, серце билося швидше, ніж під час битви з Левіафаном. Він уявляв, як заходить у палац, як передає королю Еліксир і радісно обіймає Клею — свою наречену.

  Проте, коли Дьйорк перетнув головну браму, його зустріла гнітюча тиша. Замість звичних фанфар і святкових вигуків, замок здавався мертвим. Гвардійці, що стояли біля входу, трималися насторожено і байдуже глянули на прибулого лицаря.

  - Хто ти? — озвався один із них, переклавши спис на плече.

 - Я — Дьйорк із ордену Священного меча. Приніс Еліксир Життя для Його Величності короля Гріуса Четвертого!

  Вартові перезирнулися. Один із них насмішкувато посміхнувся, інший лише похитав головою.

 - Той самий Дьйорк! Для Короля Гріуса Четвертого? — запитав один із них. — Його Величність похований уже багато років.

  Світ перед очима Дьйорка захитався. Він зблід і ледь утримався на ногах. Він не встиг!

  - Що?! Як це можливо?

 - Король помер від хвороби за півроку після твоєї подорожі, лицарю, ми знаємо це з історії королівства,  - відповів старший гвардієць, здавалося, навіть зі співчуттям у голосі. - А його дочка, королівна Клея... вона зістарилася, і тепер перебуває в спокої.

  - В спокої? - запитав Дьйорк, і його голос затремтів.

 - Її помістили в кришталеву домовину, - сказав другий вартовий. - Артефакт стародавнього походження. Кажуть, це був заповіт короля, аби зберегти її, поки не знайдеться спосіб повернути їй життя і молодість.

  Дьйорк на негнучких ногах зайшов у палац, майже не чуючи звуків навколо. Кожен крок відлунював у порожніх коридорах, мов удари гонгу. Його зустрів придворний маг — постарілий чоловік із глибокими зморшками й вицвілими очима. Він повів лицаря до зали, де стояла та сама прозора кришталева домовина. З нижньої частини домовини виходило багато різнокольорових змій, які ховались десь у підлозі та видавали ледь помітне шипіння…

  Клея лежала, немов зачарована принцеса зі старовинних легенд. Її обличчя було зів'ялим, але зберігало ту ж витонченість і благородство, яке Дьйорк пам’ятав. Вона виглядала старою, але в її позі була якась дивна гармонія.

  - Це не просто домовина, — почав маг, коли Дьйорк мовчки вдивлявся в лице Клеї. — Це — артефакт, створений не з цього світу. Його знайдено в давніх руїнах. Ми з’ясували, що це своєрідна кріокамера, яку могли використовувати істоти з інших світів.

  - Кріо … що? 

  - Це така штука, в якій можна зберегти життя.

  - То вона жива? - запитав Дьйорк, його голос звучав майже шепотом.

  - У певному сенсі, так, - відповів маг. - Її тіло перебуває в стані сповільненого старіння, але розум, імовірно, вже занурився в летаргічний сон. Якщо ти приніс Еліксир Життя, є шанс, що ми зможемо її повернути.

  Дьйорк кинувся до амфори, але маг підняв руку.

  - Перш ніж ти зробиш цей крок, знай: Еліксир може повернути життя, але він не здатний повернути молодість повністю. Її зів'яле тіло може не витримати такого потужного імпульсу. Нам потрібно змішати Еліксир із іншими компонентами.

  - Якими? - запитав лицар.

  - Золотий мох і Кристали Життя, які ти вже знайшов, - сказав маг. - Їх енергія разом із Еліксиром може відновити не лише її серце, а й молодість. Але для цього нам потрібна ще одна річ: джерело потужної енергії.

  Дьйорк замислився. Усе, що він пережив, здавалося нічим перед новим завданням. Він обернувся до мага.

  - Що це за джерело?

  Маг опустив голову.

  - Я прочитав у древньому сувої, що його знайти не так просто. Воно не з нашого світу. 

  - Господи, та у нас і так нічого немає! Звісно, що треба знов іти до іншого світу. До якого? 

  - Тобі доведеться вирушити до Храму Древніх Зірок, де знаходяться залишки технологій прибульців. Лише там ти знайдеш енергію, здатну повернути її до життя.

  Лицар кивнув, його очі наповнилися рішучістю.