Розділ 14. Таємниця Левіафана

  Аж раптом, Дьйорк згадав слова привида про мудрість та співчуття.  Тож, вирішив зосередився на тому, щоб зрозуміти, чому Левіафан знищує цей світ.

  Чудовисько кинулося на нього, випускаючи з-під лап потужні потоки води, які могли змести будь-що на своєму шляху. Дьйорк ледве встиг ухилитися, захищаючи себе від могутніх ударів хвоста. Однак, він помітив, що очі чудовиська не просто випромінюють гнів, а й смуток.

  - Чому ти руйнуєш цей світ? - вигукнув Дьйорк у розпал битви, намагаючись дістатися до істини.

  Але відповідь поки що була прихована. Битва продовжувалася, і доля Атлантісу, так само як і всієї його місії, тепер залежала від того, чи зможе Дьйорк розгадати секрет Левіафана.

  Розбурхана глибина Священного джерела кипіла від люті Левіафана. Величезне чудовисько кружляло навколо Дьйорка, створюючи потоки, які могли розірвати навіть найміцніший корабель. Лицар ледве тримався на ногах, а кожен удар його чарівного меча відскакував від твердих, наче обсидіан, лусок чудовиська.

  - Або я знайду його слабкість, або цей бій буде моїм останнім, - подумав він, ухиляючись від чергового смертоносного удару хвоста.

  Тут він знову зустрівся поглядом із очима Левіафана, і щось у цих глибоких, блискучих зіницях примусило його зупинитися. Там були не лише гнів і сила, а й біль, що нагадував людський.

  Поки Дьйорк намагався зібрати свої думки, світ навколо раптом завмер. Вода застигла в рухах, звуки затихли, а все довкола стало таким тихим, що він міг чути власне серцебиття. Перед ним знову з’явився знайомий силует привида.

  - Левіафан не завжди був нам ворогом, Лицарю, - промовив він. Колись він був хранителем джерела і захищав баланс цього світу. Але сили, що з'єднують світи, були порушені жадібністю мешканців інших світів, які прагнули оволодіти нашими дорогоцінними надрами. 

  Одного разу смертні пробралися до Атлантісу, намагаючись забрати воду Життя для власної вигоди. Тоді, у своїй справедливій ярості, Левіафан спробував зупинити їх, але тоді перевага була на їхньому боці. Він втратив себе. Тіло було майже знищено. А його душа стала отруєною спогадами про зраду.

  - То це - не чудовисько, а жертва? — прошепотів Дьйорк, усвідомлюючи страшну правду.

  - Саме так," - відповів привид. - Якщо хочеш перемогти його, ти маєш очистити його від болю. Меч не зможе цього зробити. Тобі потрібна інша зброя: розуміння, співчуття і сила віри в те, що баланс між світами можна відновити…

  Світ навколо лицаря знову ожив. Вода вирувала, а Левіафан уже збирався атакувати. Однак, несподівано Дьйорк опустив свій меч.

  - Левіафане! - голосно вигукнув він. - Я не ворог тобі і не хочу зруйнувати цей світ. Я прийшов відтворити його!

  Чудовисько завмерло, його очі блиснули здивуванням. Однак, цього було недостатньо, щоб приборкати його гнів. Воно знову кинулося вперед, але тепер Дьйорк не захищався мечем. Він здійняв руки і встав на місці, як твердиня.

  - Я знаю про твій біль, — продовжив він. - Ти втратив віру в людей, але не всі з нас прагнуть руйнування. Дозволь мені допомогти тобі.

  Левіафан раптом зупинився. Його масивне тіло затремтіло, а вода навколо почала повільно заспокоюватися. Дьйорк підійшов ближче, простягнувши руку.

  - Це джерело не лише для Атлантісу, але й для всіх світів. Дай мені шанс врятувати його. Якщо ти мені не віриш, забери мене, але я не зійду зі свого шляху. Тільки не руйнуй світи!

  Несподівано, очі Левіафана наповнилися ніжним світлом. Уудовисько зойкнуло, і з його грудей вирвався сяючий промінь, який утворив перед Дьйорком сферу зображень. У них він побачив історію Атлантісу, зруйновані землі інших світів, і те, як Левіафан втратив себе через біль і зраду.

  Дьйорк був приголомшений. Якийсь час він стояв і згадував минуле життя. Колись, до того, як Король Гриус четвертий відправив його у похід, він думав, що в світі існує лише його земля - Альтізорр. Зі слів батька Клеї він дізнався, що є й інші світи. Але, він і припустити в думках не міг, що різних світів існує безліч!..

  Зображення розсіялися, а Левіафан знову опустився на дно. Його розміри зменшилися, а очі, тепер повні вдячності, спокійно дивилися на Дьйорка. Він підняв хвіст і вказав на центр Священного джерела.

  Дьйорк підійшов і побачив там амфору, створену з блискучого срібла, яка сяяла, немов зоряне небо. Вода Життя всередині виблискувала всіма кольорами веселки та намагалась вистрибнути назовні.

  - Дякую, Левіафане, — тихо промовив він.

  Чудовисько схилило голову, ніби приймаючи його подяку. 

  - Використай цей дар гідно! - велично проказало воно.

  Лицар вдячно вклонився звільненому Левіафану.

  - Бажаю вічного миру!

  Коли Дьйорк залишав джерело, привид знову з’явився поруч із ним.

  - Ти довів, що вартий цього подарунка, - сказав він. - І тепер ти знаєш правду: кожен світ — це частина одного величезного цілого. Захищаючи свій світ, ти маєш піклуватися й про інших. Левіафан знову стане охоронцем, але завжди пам’ятай, що баланс легко порушити, якщо діяти зі страху чи жадібності. Не віддавай наші дари у лихі руки.

  Дьйорк кивнув, тримаючи амфору міцно, але обережно.

  - Нізащо! Я ніколи цього не забуду!

  Він рушив назад, несучи із собою не лише воду Життя, а й нове розуміння того, як крихкий цей світ і як багато залежить від співчуття та віри в добро.