Розділ 13. Таємниця різних світів та шлях до Левіафана

  Отже, величезні двері з коралів і мушель повільно розчинилися перед Лицарем Дьйорком, впускаючи його до тунелю, що спускався ще глибше в підводний світ. Русалки, які проводжали його досі, зупинилися біля входу.

  - Далі ти маєш іти сам, Лицарю," - промовила одна з них із сумним блиском в очах. - Шлях до Священного джерела — це не лише подорож через простір, а й крізь твоє власне серце. Будь чесним та обережним.

  Дьйорк, міцніше тримаючи меч, вирушив уперед. Тунель виявився темним і звивистим, освітлений лише слабким сяйвом фосфоресцентних блакитних коралів на стінах. Під ногами безшумно прогинались шовковисті різнокольорові водорості… Його кроки здавалися майже безгучними, але кожний рух води навколо створював відчуття, що за ним хтось спостерігає.

  Часом він чув приглушені звуки — чи то віддалений рев, чи шелест рухів якихось істот. Але, чим  далі він ішов, то глибше відчував, як тиск навколишньої води збільшується. На серце неприємно тиснув тягар невідомого передчуття.

 Нарешті тунель привів його до величезної зали, заповненої кришталево чистою водою, без водоростей. Посередині стояв химерний вівтар, виготовлений із чорного коралу, який відблискував, немов живий. Поруч із ним витав примарний силует істоти, схожої на стародавнього мудреця: він мав довгу бороду, що здавалася зробленою з ниток морських водоростей, і пронизливі очі, які дивилися на Дьйорка крізь товщу води.

  - Лицарю з поверхні, — проговорив привид, і його голос лунав так, наче звучав із самої глибини океану. - Ти стоїш на порозі істини, яка змінить твій погляд на світ. Священне джерело дарує життя, але також зберігає пам’ять про інші світи, які колись існували поруч із твоїм.

  Дьйорк підійшов ближче, спантеличений словами цієї істоти.

  - Інші світи? - перепитав він.

  - Так, - продовжив привид. - Світ, у якому ти живеш, — лише один із багатьох. Є зовсім різні світи: вогню, льоду, світла й тіні. Кожен із них взаємопов'язаний, але, водночас, й ізольований. Атлантіс — це вузол між світами, який пов'язує їх всіх, а Вода Життя — ключ до їхньої рівноваги. Ти прийшов сюди, щоб отримати цей дар, але маєш знати: баланс підводного світу зараз у небезпеці.

  - Чому?  Що загрожує Атлантісу? -  з тривогою в голосі спитав Дьйорк.

  - Левіафан, древній змій! - відповіла примара, і в її голосі з’явився відголосок страху. - Давнє чудовисько, пробуджене жадібністю і злом різних світів. Воно спало у глибинах Міжвсесвіту, але вже століття починає прокидатись. Його мета — поглинути все живе і зруйнувати цей вузол світів. Якщо ти хочеш отримати амфору з Водою Життя, тобі доведеться його здолати. Бо інакше, наші світи загинуть. У нас немає героїв, які могли би його здолати.

  - Так у вас більш могутній світ, ніж мій. Якщо ви не можете його здолати, то яким чином я зможу це зробити?

  - В тебе є мужність та кохання. А кохання - це велика рушійна сила! І в тебе є дари з різних світів. Ми гадаємо, що ти здатен подолати Левіафана.

  Дьйорк відчув, як холод пронизує його серце. Ідея про зустріч із таким чудовиськом здавалася безнадійною, але він згадав, чому прийшов сюди. Врятувати тих, хто залежить від чарівного еліксиру. А тепер, виявляється, йому треба врятувати весь світ? Якоїсь миті лицар подумав про те, що, насправді, він - звичайна людина, яка теж має відчуття страху. Однак, сама думка про те, що Міжвсесвіту та самим світам загрожує загибель, привела його у ще більший страх. Якщо він не здолає цю тварину - загарбника, все втрачає сенс.

  Він забрався з духом та спитав:

  - То ти вкажеш мені шлях до Священного джерела та Левіафана?

  - Священне джерело — це місце, де він спить, - відповів привід. - Але пам'ятай: твоя сила - не лише в мечі. У цій битві тобі знадобляться мудрість і співчуття. Чудовиська, хоч і страшні, часто є відображенням нашого власного страху.

  З цими словами привид розчинився в потоці води, а Дьйорк відчув, як під ногами знову відкривається шлях.

  Він довго йшов Лабіринтом джерела, мимоволі захоплюючись фантастичними краєвидами глибини океану. Після довгої подорожі він дістався Священного джерела. Воно постало перед ним у вигляді блискучого озера, з якого піднімалися водяні потоки, що світилися всіма кольорами веселки. Але він пам'ятав, що  ця краса приховувала смертельну загрозу.

  Дьйорк помітив, як вода почала вирувати, а морське дно під ним затремтіло. Спершу він подумав, що це йому просто примарилось, але незабаром із глибини випливла величезна тінь. Левіафан.

  Величезне темно-сіре чудовисько розкрило свої очі, які горіли, як два розпечених сонця. Його тіло, покрите темними лусками, блищало в світлі джерела, а величезний хвіст здіймав могутні хвилі навіть у глибині. Його паща, всіяна рядами гострих, як мечі, зубів, була розкрита, немов була готова проковтнути весь світ.

  Дьйорк відчув мурашок по всьому тілі, але разом із тим — силу, яка спалахнула в його серці. Він згадав слова примари і зрозумів, що битва не буде простою. Він спочатку дістав свій меч, але глянувши уважно на чудовиська, витягнув інший, той, що був подарований прибульцями.

  Натис на синю горошину, і довжелезне лезо вмить вистрибнуло з рукояті та сліпучо засяяло в темряві глибини. Засліплене чудовисько встало задні лапи та хвіст, нависнувши над лицарем, як велетенська гора, та розкрив величезну пащу... Дьйорк засумнівався, що й чудернацьким мечем зможе його здолати. Він на мить заплющив від переляку очі і подумав, що незрівнянна Клея, навряд чи дочекається його.