Розділ 11. Чоботи-скороходи та політ у водний світ

  Коли він радісний вийшов з печери, до нього повільно наблизився один з вартових і спитав, куди лицар збирається зараз іти.

  - Мені треба повернутись до Вашого Короля, щоб зробити еліксир Життя.

  - Тоді, не поспішай. Тобі знадобиться ця річ, - голосно сказав вартовий і протягнув йому… великі металеві чоботи.

  - В мене ж є свої, - здивувався Дьйорк.

  - Це - не прості чоботи. Вони називаються “реактивними” і вмить перенесуть тебе туди, куди тобі буде потрібно.

  - Так прямо і вмить! І що це за чудернацькі назви такі? - недовірливо відказав лицар.

  - Ну, не буквально - вмить. Але, дуже швидко. А назви… Такі дали їм прибульці. І зараз тобі треба не до Його Величності.

  - Чому? Король сказав, що для еліксиру потрібно лише дістати…

  - Не зовсім. Не лише те, що ти дістав. Ти здаси Золотий Мох та Кристали у лабораторію, а потім тобі належить відправитись у Королівство Води і дістати там Воду Життя. Бо еліксир не роблять із звичайної води, лише з тієї.

  Нічого собі! А Дьйорк гадав, що його подорож наближається до кінця! Молодик важко зітхнув.

  Лицар Дьйорк стояв біля печери, дивлячись на чоботи-скороходи, які блищали на його ногах. Вони виглядали дивовижно: зроблені зі сріблястого матеріалу, що нагадував металеву рідину, їхня поверхня ніби рухалась, як жива та переливалася блакитними відблисками, коли на них падало світло кристалів. На боках чобіт були розташовані маленькі інкрустації самоцвітами, що нагадували горошини на доступі до священної гори, а підошви здавалися такими тонкими, що Дьйорк не міг уявити, як вони взагалі витримають його вагу. І все ж, за словами охоронця печери, ці чоботи здатні перенести його у водний світ швидше, ніж будь-який корабель чи магічна істота.

  - Лише тримай рівновагу, - попередив охоронець. Його кам’яне обличчя не виказувало жодних емоцій, але голос звучав твердо. - І не відволікайся. 

  Дьйорк здивовано подивився на власні залізні чоботи.

  - Надягай скороходи поверх своїх чобіт, - підказав вартовий.

  Дьйорк вдихнув на повні груди, ще раз подякував охоронцю і натиснув на інкрустацію, як його навчили. Чоботи відразу ожили: підошви почали світитися яскравим блакитним сяйвом, а в повітрі запахло свіжим повітрям. Він ледве встиг схопитися за меч, який висів у нього на поясі, коли під ногами раптом утворився потужний потік енергії, що підняв його над землею на висоту двох зростів людини.

  Лицарю стало страшно. Однак, він не міг показати цього вартовому. Тому, він махнув йому на прощання рукою та полетів, ледь стримуючи крик в грудях.

  Перші миті польоту були хаотичними. Дьйорк відчайдушно намагався втримати рівновагу, розкинувши руки. Чоботи працювали як живі — реагували на кожен його рух. Якщо він нахилявся вперед, швидкість зростала; якщо відхилявся назад, політ сповільнювався. Дійсно, буквально за лічені хвилини він помітив під собою Палац Короля і головного охоронця.

  Тут він згадав слова охоронця і почав робити великі кроки. Чоботи відразу прореагували та пішли на зниження. Лицар все дивувався, як чарівні чоботи знали, куди йому треба дістатись. Однак, він зрозумів, що не зможе осягнути цього власним розумом, тож припинив перейматись цим.

  Один з вартових Короля прийняв в нього торбинки із Золотим Мохом та Кристалами Життя і показав, в який бік слід летіти.

  Гори кам’яної країни зникли позаду за лічені хвилини, перетворившись на маленькі точки вдалині. Його серце билося, мов шалене, від захвату і страху одночасно.

  Вітер бив у обличчя. Навколо нього розкинулися небеса, безмежні та холодні. Сонце стояло високо, але холодний потік вітру змушував Дьйорка напружувати м’язи, щоб не замерзнути. Зрештою, він звик до чобіт і почав більше насолоджуватися польотом. Поглянувши вниз, він побачив, як кам’яні рівнини поступово змінюються зеленими долинами.

  Чоботи-скороходи були не просто швидкими — вони самі розуміли, що йому потрібно. І Дьйорк помітив, що вони вловлювали його наміри ще до того, як він починав рухатися. Якщо він лише подумки уявляв, куди хоче повернути, чоботи вже змінювали шлях.

  - Вода Життя чекає на тебе, але спершу ти повинен пройти небо.

  На горизонті замайоріла блискуча лінія — кордон між землею та безмежним океаном. Дьйорк згадав слова охоронця: «Твій шлях пролягатиме через водоспади Небесного Плачу. Вони ховають вхід до водного світу».

  Коли він досяг океану, повітря стало теплішим, а вітер наситився вологим запахом солі. Дьйорк летів низько над водою, розглядаючи хвилі, що билися об його ноги, мов сріблясті тварини. Сонце почало ховатися за обрій, і на небі розлилися багряні фарби.

  Тут, у серці океану, він побачив величезний водоспад, що здіймався прямо з води і зникав у хмарах. Його потік був настільки потужним, що навколо нього утворювався густий туман, а звук ревів так гучно, що глушив навіть думки.

  - Ось він, Небесний Плач, - прошепотів Дьйорк сам до себе.

  Чоботи сповільнилися, дозволяючи йому роздивитися краєвид. Він наблизився до водоспаду, і потоки води, здавалося, були живими — вони змінювали форму, утворюючи візерунки, що нагадували обличчя. Коли лицар наблизився, одна з хвиль раптово піднялася вгору, немов жива істота, і спробувала його схопити.

  Дьйорк швидко скомандував чоботам піднятися вище. Вони послухалися, миттєво піднявши його над потоками. Але водоспад не здавався. Ще кілька потоків води піднялися, намагаючись зачепити його за ноги. Це був справжній мисливський танок води.