Розділ 10. Пошуки Кристалу Життя

  Після виснажливого походу за золотим мохом Дьйорк добре відпочив вночі. Вранці швидко поснідав та поспішив у дорогу. Йому не терпілось поскоріше дістатись коханої Клеї.

  Спуск з гір, звісно, був легшим та швидшим, ніж підйом. Нарешті, молодик зупинився в долині, щоб перевести дух. Він знав, що його місія ще не завершена. Золотий Мох був лише частиною шляху, тепер же його чекали пошуки Кристалу Життя — рідкісного мінералу, захованого в надрах Кам'яної Країни, там, де навіть вдень панувала темрява.

  Легенди, які він почув від охоронця в палаці Короля, твердили, що печери, де сховано Кристал Життя, охороняють духи Кам'яної Країни — істоти, що існують з початку часів. Вони, як і Король - Обсидіановий Велетень, вважали ці місця священними. Тому кожен, хто наближається до Кристалу з нещирими намірами, міг навіки залишитися там, ставши частиною кам'яного лабіринту.

  Дьйорк зайшов у печеру, відчуваючи вологу прохолоду, що пробирала до кісток. Тут кожен звук здавався підсиленим і відлунював на багато кроків вперед. Слабке мерехтіння попереду змусило його прискорити кроки. Невже це буде так просто? За ті дні, що Дьйорк провів у країні Каменів, він звик, що тут все давалось йому доволі важко. І раптом шлях до Кристалу Життя був таким простим? Його мозок налаштовував його на якийсь підвох.

  Перед ним постала величезна зала, а в її центрі — Кристал Життя. Він випромінював м'яке світло, яке наче струменіло по його стінах і підлозі. Дьйорк підійшов ближче, і щойно простягнув руку, як з тіні вийшов один із духів обслуги. Його обличчя було мов виточене з темного каменю, очі — як два зелені смарагди, що уважно втупились у лицаря.

  - Чужинець, - промовив дух. - Що ти шукаєш в священних надрах нашої землі?

  - Я шукаю Кристал Життя, - відповів Дьйорк. - Щоб врятувати тих, кого люблю.

  Дух подивився на нього довгим, непроникним поглядом, ніби зважуючи, чи гідний він такого дару. Потім мовив:

  - Кристал — це не просто джерело життя, він пов’язаний із самою сутністю Кам’яної Країни. Той, хто хоче взяти його, повинен віддати щось рівноцінне.

  - Наприклад?

  - Чиєсь життя чи кров…

  Дьйорк, не вагаючись, простягнув духу свою руку — найцінніше, що він мав, і що пов’язувало його з родом, та кинджал.

  - Я віддаю цю частинку себе, аби здобути шанс врятувати рідних, - сказав він.

  Дух злегка нахиливши голову на знак згоди, зник у темряві, а Кристал Життя на мить спалахнув яскравіше. 

  Нарешті, дух повернувся, тримаючи в примарній руці дивний флакон.

  - Підійди ближче до Кристала, лицарю! - урочисто промовив він.

  Дьйорк постав перед масивним Кристалом Життя. Сам кристал був величезним та сяяв приглушеним дзеркальним внутрішнім світлом, немов був живим. Його поверхня мерехтіла відтінками блакитного і срібного, пульсуючи ритмом, що віддавався десь у самому серці Дьйорка. Він повільно наблизився до кристала, оголивши руку, в якій зробив невеликий надріз. Краплі крові упали на поверхню каменю, і у флакон. Тієї ж миті  кристал ожив.

  Від місця дотику крові по всьому кам'янистому масиву пробігли тонкі світлові лінії, які яскравіли дедалі більше, заповнюючи печеру мерехтливим сяйвом. Світло випромінювало тепло і водночас приховану силу, яка ніби вивільнялася з надр самої землі. Кристал зазвучав, видаючи низький резонуючий звук, схожий на голосний шепіт, що лунав звідусіль і ніби запрошував Дьйорка стати його частиною.

  Раптом із сяючого ядра кристала почали виринати маленькі кристали. Вони світилися власним, не таким яскравим, проте насиченим світлом, як і великий кристал. Промінь світла вийшов з його центру, і в ньому з’явився образ древнього Духа Каменів — величезний, із прозорим, немов кварцовим тілом, в якому мерехтіли світлові лінії, подібні на артерії. Він дивився на лицаря і повільно простягнув руки, на яких лежали менші кристали. Здавалося, він ділився частиною життя великого Кристала.

  - Віддай йому кров з флакона, - наказав робочий дух. 

  Молодий чоловік простягнув тому флакон і обмін здійснився.

  - Візьми ці кристали, - промовив старший  Дух, і його голос віддавався в печері, як відголоски бурі. - Вони містять силу, здатну пробудити життя або захистити тебе в найтемніші часи. Пам’ятай, вони — частина Кристала, і ти, хто привів їх до життя, тепер є їхнім хранителем."

  Лицар обережно прийняв маленькі кристали, відчуваючи, як кожен із них випромінює невидиму силу, мов дихання самої природи. Він усвідомлював, що тепер його доля пов’язана з цією магічною силою і що, ставши хранителем, він вступив у священний зв’язок із країною Каменів.

  Дьйорк обережно склав дрібні кристали у торбу і лише зараз згадав про те, що з рани на руці, напевно, й досі точиться кров. Він пошукав очима, чим би можна було перев'язати рану. Однак, коли він глянув на руку - здивувався. Рана вже затягнулась. Він згадав, як його примусили випити перед подорожжю еліксир. Отже, він діяв!

  Повертаючись, він чув, як відлуння печери нашіптувало йому древні слова благословення, а сама торбинка з кристалами немовби почала жити у його руках, мов символ надії, тепер поєднаний з його власною кров'ю!

Дорогі читачі! Дякую всім Вам за увагу до книги! Не забувайте підтримати її та авторку вподобайками, підпискою та коментарями! Це додає мені великого натхнення творити для Вас нові історії! Бажаю Вам мирних вихідних! Ваша авторка.