Розділ 9. За Золотим Мохом!

  Щойно еліксир пройшов через його горлянку, Дьйорк відчув, як його тіло почало наповнюватись могутньою силою! Втома зникла, наче її й не було. Здавалось, що він здатен зараз піднімати гори!

  Очі прибулого лицаря заблищали нестримною відвагою і охоронець еліксиру зрозумів, що той готовий відправлятись на пошуки таємничих компонентів.

  - Для того, щоб ми могли зробити тобі еліксир, нам потрібні стволові клітини Золотого Моху та дістати Кристал Життя. Принесеш нам по мішечку того й того, і ми тоді зробимо Еліксир Регенерації!

  - Я готовий! Тільки підкажи, де шукати ці гори, і де знаходиться Кристалл Життя!

  - В тебе ж є чудова підказка від нашого Короля - вказівний кристал. Він покаже тобі шлях, чужинцю!

  - Дякую тобі дуже, - вклонився йому лицар…

  Минув день, а Дьйорк все йшов шляхом, який підказував йому королівський вкажчик. Вітер грався туманом у високогір’ї кам’яної країни. Лицар повільно піднімався все вище і вище, кожен крок ставав важчим, бо його металеві чоботи грузли в кам'янистому, крихкому ґрунті. 

  Він зупинився, витираючи піт з лоба, і кинув погляд на скелі, що здіймалися над ним, темні та суворі. Десь там, на самій верхівці цих гір, повинен рости Золотий Мох — рідкісна рослина, що має надзвичайні цілющі властивості. Дьйорк все намагався вгадати, як буде виглядати ця рослина. Буде такою, як у них в Алтізоррі, лише золотого кольору чи - ні.

  Золотий Мох був відомий мешканцям країни Каменів лише в легендах. Казали, що його сяйво ніколи не тьмяніло, навіть, у повній темряві, а торкнувшись його, можна відчути приплив сил, що ніби оновлював кров у жилах. Він мав стати основним компонентом зілля, яке допоможе створити заповітний еліксир, і заради цього Дьйорк був готовий піти на будь-які випробування.

  Підйом тривав вже кілька годин. Металеві рукавиці Дьйорк давно зняв, бо руки стали там такими вологими, що це стало йому заважати. Однак, тепер руки подряпалися об гостре каміння. Дихання виходило клубками пари в холодному повітрі, а вітер усе наростав, з кожним поривом неначе намагаючись зіштовхнути його вниз. 

  Нарешті, він опинився на вузькому уступі. Звідси, трохи вище, виднілися золотаві відблиски. Серце Дьйорка завмерло: це був він — золотий мох, оточений небезпечними, крученими корінням кристалами, що спліталися над рослиною, як охоронний бар'єр. Кристали пульсували, наче були живими. Втім, це вже не дивувало молодика, бо він знав, що у країні Каменів таке можливо. Навіть повітря тут пахло по-особливому: тут відчувались нотки східних пахощів та морського вітру, гранітного пилу та солодкої лаванди…

  Дьйорк обережно підійшов ближче, намагаючись не зачепити кристали, які могли розсипатися в крихкий пил. Нарешті, пальці торкнулися моху. Рослини були досить високими та м'якими, росли щільно і мерехтіли суцільним золотом на своїх верхівках. Коли Дьйорк обережно доторкнувся до моху, в повітрі відчувся мелодійний спів. Його тепло було якимсь незвичним, живим. Ледь помітні золоті ниточки, що пронизували його структуру, ніби струменіли магією. Дьйорк подумки подякував живим рослинам, зрізав їх дуже обережно, загорнув у шматок тканини і заховав у торбинку.

  Та раптом з-під каміння почувся скрипучий звук. З глибини печери навпроти уступа на нього витріщилися два зелені вогники. Вартовий Золотого Моху — древній кам’яний дух — заворушився, відчувши порушення межі. Дьйорк зовсім не чекав на таке, бо його ніхто не попередив про охорону рослин, кинувся бігти, не озираючись. Він лише чув за собою гуркіт каміння, коли невідоме створіння повільно прокинулося  та кинулось за ним навздогін. Молодику вдалося відірватися від погоні лише тоді, коли він досяг підніжжя гір, захеканий, але з бажаним здобутком у руках.

  Втомлений, однак, щасливий, лицар зробив привал у непрохідних хащах та забажав від скатертини гарної вечері. Наївшись, він зняв лати, вмостився зручніше, загорнувшись у теплий плащ, сховав торбинку під голову і вдивився у зоряне небо. Десь там, далеко від нього знаходився його світ Альтізорр, і його країна Еронея... І там на нього чекала прекрасна Клея! Мила наречена… Чи чекає вона на нього? Звісно, чекає - відігнав він від себе сумнів. Вони ж кохають одне одного! А кохання - річ неминуща!

  Сьогодні він наблизив їхню зустріч, як тільки міг. Незабаром він знайде Крістал Життя, вернеться до охоронців Еліксира, отримає його і повернеться до Клеї. Вони зіграють весілля і заживуть щасливим та довгим життям!